Secret Channel of William Forester

Знайомий європейський дипломат, який вже ознайомився з останнім проектом рідкоземельної угоди Зеленського-Трампа, охарактеризував її так: це як зґвалтувати дівчину і потім від неї вимагати оплатити ґвалтівнику витрачені зусилля. І порадив вимагати тепер від США оплатити втрати України від відмови від ядерної зброї, бушерського контракту і аж до брехливих обіцянок Україні бути одного дня в НАТО. Раз така пішла вже пісня, то рахувати треба все. Чи Зеленський сконцентрується виключно на особистих гарантіях?

Фантастична угода про українські надра, яку укладе найпотужніший лідер всесвіту з найбільш стратегічним партнером, буде в підручниках історії оцінюватися гірше, ніж опіумні угоди чи Брест-литовський договір. Ці чи подібні угоди укладались після чи під загрозою повного воєнного розгрому. Угоду про надра чи як там її назвуть укладуть через самодурство і тотальний непрофесіоналізм тих, хто думали, що знову зможуть продати повітря лохам, але раптом виявили, що лох – це вони, і повітря, причому смердюче, продали їм.

Тому Make Ukraine Great Again, якщо хтось вирішить запустити такий проект, може базуватися хіба що на концепції України часів Щербицького. Навряд чи хтось наважиться зараз на таку сміливу ідею. Та й повернення у ті щасливі часи після нинішньої Руїни вже не можливе навіть теоретично. Тодішня Україна базувалась на величезних інвестиціях в освіту і людський потенціал, на системі навчання, розвитку, мотивації, на суспільній організації, де максимальним проявом корупції було хіба що використання дружиною службового авто чоловіка. Правління Януковича/Порошенка дестабілізували хрупку, але все таки ще живу суспільну модель пострадянської України. Нинішній політичний режим її остаточно знищив. Україну, яка дійсно була Great, відновити вже не можливо не лише тому, що світ змінився чи тому що інфраструктура знищена фізично. Суспільство, яке створило ту Україну, перестало існувати і морально, і фізично. Зеленський перетворив Україну у щось на зразок Сирії чи Афганістану - територію беззаконня і безпросвітності. Крім назви від тієї України залишаться лиш спомини про літаки, кораблі, ракети і 52 мільйони високоосвічених людей. Тому і MUGA неможлива. Уявляєте наших правих, які будуть вимагати десь у Києві назвати якусь вулицю не іменем якогось чергового noname, а іменем Щербицького? І я не уявляю. А іншого часу, коли Україна була великою, у нас і не знайдеться.

Make Ukraine Great Again Політичні програми на зразок трампівської Make America Great Again приречені на провал. Як і її аналоги - європопулістська Make Europe Great Again чи російськоімперіалістська Make Russia Great Again. Усі вони - це модернізовані версії античних міфів про Золоту добу чи плачів Мільтона про «Втрачений рай». Колись було краще, ми були молоді, здорові, енергія лилась через край, вино і їжа були смачними, поцілунки дівчат – терпко-солодкими, спина не боліла, геморой не турбував і тиск був у нормі. А зараз все стало погано, болячки, таблетки, проблеми, втома, ні вино, ні їжа вже так не смакують, а молоді панянки взагалі не звертають уваги. Не той вже Миргород, Хорол-річка не та… Але MAGA, MEGA чи навіть MRuGA – це не машина часу. Повернути суспільства на п’ятдесят чи навіть тридцять років назад неможливо. І не лише тому, що суспільства як і люди старіють фізично - подивіться на Європу чи той самий пост-совок. Доля байдужа до забаганок політиків і навіть Трамп не має чарівної палички, щоб Детройт зміг конкурувати з Гуанчжоу. Так, американська економіка більш конкурентноспроможна ніж європейська, але і вона не зможе знайти високоякісних робітників за 20-30 доларів в день. У Штатах чи навіть у Німеччині навіть за годину вже не захочуть працювати за такі гроші. Тому для колись «першого світу» сьогодні залишається обмежена кількість альтернатив: або модернізована суспільна модель – наукоємка економіка чи економіка для обслуговування надбагатих, або експансія і експлуатація інших, або продовження нинішньої моделі розвитку, зростання конкурентів і поступовий втрата лідерства разом із «Втраченим раєм» і стражданням за величчю, яке вже ніколи не повернеться. Ще пару тижнів медового місяця Трампа і його виходки перестануть толерувати, він втягнеться у декілька невирішуваних конфліктів, які звяжуть його ресурси і на цьому казка про MАGA загасне. Декілька вдалих бізнес-проектів чи ще відсоток росту ПДВ стратегічно навряд чи щось змінить. Але як ідеологічна концепція «боротьба за втрачений рай» є дуже привабливою. Перемога Трампа і зростання правих у Європі це підтверджують. Чи можлива MUGA - Make Ukraine Great Again? Чи була в українській історії Золота доба, до якої можна апелювати? Козаччина Хмельницького, УНР чи бандерівщина? Навіть специ з інституту пам’яті, думаю, відмовляться від перспективи пожити у такій «золотій» добі. Часи Ющенка-Януковича, коли був мир і добробут, зарплати сягали 2 тисяч доларів, гроші лежали на землі і треба було лише не лінуватися їх піднімати, а політика нагадувала веселий бордель? Ні, тому що період був надто короткий і не охоплював широкі верстви суспільства. Саме тоді і були закладені міни сповільненої дії, які вибухнули у 2013-2014 році. Клієнтелізм – нас має годувати/захищати НАТО/Росія, розподіл по мові/історії і інші непродуктивні та руйнівні ідеологічні концепції заповнили ідеологічний вакуум токсичною вибуховою сумішшю, яку, щоб підірвати, потрібна був лише сірник. Тому якщо і була Золота доба в історії України, то хіба що епоха Щербицького. Так, декількох дисидентів посадив, але Южмаш щотридні виробляв нову ракету, яка виводила в космос чи космічний корабель, чи ядерний заряд, Турбоатом, Антонов, Зорямашпроект, Океан і сотні інших заводів продукували атомні турбіни, літаки і кораблі сотнями щороку, суспільство жило, багатіло і розвивалось. Все, чим ввійде Україна у світову історію, було створено саме у цей час. А головне – це був час, коли українці дійсно жили хорошим щасливим і якісним життям. Будувались дитсадки, школи, міста, транспорт, інфраструктура – усе, що доживає сьогоднішня Україна. Якщо порівняти з усім, що було до чи що трапиться після, то Україна Щербицького - це дійсно була Золота доба, щаслива епоха. Але, як це трапилось і у «Втраченому раю», ті, хто там були, про це і не підозрювали. ПРОДОВЖЕННЯ ДАЛІ...

Закінчую другий том Таємної книги з жорстким відчуттям, що легкість янфлемінгової бондіани ніяк не вкладається у реалії України середини 20х років ХХІ століття. Наші реалії - це еріхмаріяремарківські «Три товариші». Хто читав – зрозуміє. Куди полетить Українапіслязеленського? Чим закінчать наші Роббі і Пат? Хоча мабуть що порівняння сучасної України з Веймарською Німеччиною є некоректними. Там була хоч крива, але демократія і певна свобода, які дозволяли Роббі і Пат бути вільними. Сучасна Україна - це все ж таки більше орвелівський 1984й рік чи бредберівський 451 градус по Фаренгейту. У наших реаліях Пат ймовірно виїхала б до Польші, а Роббі ховався б від ТЦК...

Не прошло и полгода… Закончились самые главные выборы, надежда на мир в виде Дональда Трампа приступила к исполнению своих предвыборных обещаний, поэтому мы с радостью можем предаться любимому делу! Второй том «Тайной книги» почти что на выходе, а новый тираж первого тома уже в продаже. А главное - таинственные кудесники (огромное им спасибо!!!) запустили сайт, где теперь можно купить «Тайную книгу» на трех языках в печатной и электронной форме. Первый день продаж убедил даже такого отъявленного скептика как я, что книги все таки имеют будущее и тех, кого они еще интересуют, достаточно, чтобы спасти человечество от деградации. В ближайшие дни группа редакторов завершит работу над английским переводом и «The Secret book” станет доступной для англоязычных читателей. Спасибо всем, кто поддержал проект. Отдельно огромное спасибо одной очень таинственной девушке - имя ее оставим в секрете - которая в момент отчаяния спасла проект и воодушевила автора на второй том. Читайте. Наслаждайтесь! https://thesecretbook.com.ua/en/

Пропозиція Трампа по зупинці війни може стати останньою надією. Росія може програти війну виключно лише у випадку внутрішньої дестабілізації, шанси на які після пригожинського путчу знаходяться в районі нуля. Міжнародної ізоляції немає, санкції послаблюють Європу, а не агресора, російська соціально-економічна модель виявилась достатньо добре пристосованою до війни і може її продовжувати. Українська модель – ні. А дії Зеленського і його команди роблять все, щоб остаточно здискредитувати Україну і у світі, і перед своїми громадянами. Західні дипломати після криків у Будапешті «дайте мені 300 мільярдів» усе частіше запитують про адекватність людини, яка чомусь виявилась єдиною, хто приймає рішення про наше майбутнє. Будучи при цьому максимально некомпетентною особою з питань, за які взялася, і результати роботи якої катастрофічні. Тому за нинішньої траєкторії війни можна лише дискутувати про час та умови, а не про напрям, до якого ця війна рухається. Будь-яке моделювання проекції силового потенціалу сторін підтвердить це. Як і у 2017, коли Трампа вперше обрали на президентську посаду, його несистемність відкривала величезні можливості для того, щоб зупинити війну і вийти з дипломатичного тупика навколо України. Українцям потрібно було лише запропонувати Трампу реалістичний проект мирних домовленостей. Але замість цього в Україні розгорнулась травля навіть за слово «мир». Можливість зупинити конфлікт і недопустити війну було втрачено. Але безвідповідальну мілітаристську риторику Порошенка, яка нічого не давала і лише шкодила, швидко підхопила команда Зеленського. Зараз ця риторика може знову зруйнувати шанс, який доля дає Україні. Трамп може комусь не подобатися, але він спроможний до нестандартних рішень. Стандартні рішення – це як зараз: перетворення України на руїну, полігон для випробовування зброї, територію, з якої кожна нормальна людина хоче лише втекти. Країна без майбутнього. Нестандартні рішення можуть бути різні. Можна запропонувати з десяток. Але час, коли Україна може їх висунути, дуже короткий, декілька тижнів, максимум декілька місяців. Далі вже ніхто нічого особливо не буде запитувати. Або домовляться напряму, або залишуть напризволяще для подальшого перетворення на руїну. Тому нинішня реакція Зеленського – «дайте нам більше грошей, зброї, санкцій» - глибоко помилкова. Як і інші його рішення з моменту «давайтє просто дальше воєвать». Потрібно якнайшвидше входити у діалог, а не жити у фантазіях і грати у піддавки з тими, хто насолоджуються цією бойнею чи заробляють на ній. Чи є хоча одна особа у його оточенні, яка може йому це сказати? Чи цар таки дійсно думає, що це не долі мільйонів людей, а його особисте кіно?

Який сюжет… З одного боку – щодня сотні вбитих солдат, безкінечні смерті мирних жителів від бомбардувань чи мін, на дорогах чи у військоматах, які вже нікого особливо не цікавлять і не хвилюють. Сотні тисяч чи мільйони особистих трагедій і зламаних життів. З іншого боку – паяц, який колись дурачив олігархів у Москві і Києві, а сьогодні дурачить прем’єр-міністрів і президентів у Вашингтоні, Лондоні і Берліні. Якщо використати образи класичних літературних творів, він ніби дійсно уклав договір з Мефістофелем. Поміняв країну, яку віддав дияволу на утіху і розваги, на особистий успіх, славу, аплодисменти, багатство і безкінечну владу. Диявол наскільки затуманив мізки навколо усім, що йому далі дозволяють нести його брєдятіну про «плани перемоги», удари на двісті кілометрів і так далі. Ніхто не хоче особливо втягуватися у дискусії з цим чудом, яке вже ніби мало би все давним давно зрозуміти. Вже ж шість років президент. Ніхто не хоче навіть пригадати і порівняти його сьогоднішні нісенітниці з тим, що він говорив рік, два чи п’ять тому і побачити суцільну брехню. Пригадати, що саме він був уособленням русского міра в Україні, а саму Україну показував як повію. У яку, зрештою, він її і перетворив. Але йому усе і далі сходить з рук. Якесь суцільне чудо, якесь безкінечне кіно. Дозволено все! Тому, звичайно, – ніяких компромісів! Війна до повної перемоги, ніяк інакше! Мефістофель ще не наївся людської біди, ще не напився сліз дітей, ще не наситився стражданнями українців. Ще стільки можна біди витиснути перед тим, як нарешті залишиться лише попелище… Цікаво – а який кінцевий рахунок у чеку? Оплата лише своєю душею, чи до сьомого коліна?

Герой і антигерой Я вже закінчую другий том геополітичного трилера, який, як і обіцяв, здам видавцю ще цього року. І все більше задумуюсь про третій том, події якого, відповідно до логіки книги, мають відбуватися вже в період війни. Хто має бути героєм третього тому – і хто антигероєм? Два з половиною роки війни нам втовкмачують, що в Україні є лише один герой, оспіваний і облизаний американською і британською пресою. Усі інші – це актори другого плану, роль яких – померти чи страждати, поки головний герой їздить по світу граючи чи то Наполеона, чи то Талейрана, виступає перед конгресом, цілується з Байденом, кривить рожиці з Трампом і та далі. Картинка перекисла і навіть західні ЗМІ же зрозуміли, що використовувати її далі – лише собі на шкоду. Герой знахабнів, набрид, потрошки сходить з рейок і перетворюється на антигероя. Чим більше його буде на екранах, тим негативнішим буде ставлення до нього. Тому західні ЗМІ вже змінюють картинку і лише на випаленому інформаційному полі України далі залишається той самий герой. Крім нього - безліч сірих коментаторів, такі самі прокисші, як і їх господар, слуги народу і декілька прикольних персонажів, які не передали вверх суми готівки і яких нам показали на диванах і ліжках напакованих доларами. І все… На цьому тижні я нарешті побачив справжній образ Героя цієї війни. Командир 86 батальйону 123-ї бригади Ігор Анатолійович Гриб, який застрелився через втрату Вугледару. У соцмережах багато про це вже написано, немає сенсу переповідати. Його батальйон було кинуто напризволяще, залишено без озброєння і припасів, але наказано не відходити з напівоточеного і вже фактично зданого ворогу міста. Поки небритий потужний верховний головнокомандувач штовхав нові виступи про новий план великої перемоги комбриг Гриб не витримав і закінчив життя пострілом у висок. Десь за спиною було чути біг декілька уцілілих солдат його підрозділу, які відходили через мінні поля і все ще пробували врятувати свої життя. Попереду, посеред диму від вибухів ФАБів, доносився скрегіт гусениць ворожих танків, які невпинно і безжалісно наближалися. Над головою бриніли чужі дрони, які зараз скинуть на голову гранату і далі покажуть у соцмережах, як тебе розірве на куски. Чи, можливо, це свої дрони, які тобі скинуть новий лист з наказом не відступати і триматись до останнього. Десь за сотні кілометрів залишились дочка і дружина. Поряд на землі лежали трупи побратимів, які загинули, бо треба було «просто воювати» і «покращувати переговорні позиції». Неможливо уявити глибину болю, відчаю, образи і безнадії у душі комбата. Він не побіг назад. Він не підняв руки вверх. Він нажав на курок. Це якась неймовірно дика страшна людська трагедія. Справжня. На фоні якої усі потужні виступи небритого у зеленому свитері – це просто фальшиве фуфло.

Сьогоднішній виступ Трампа про Україну - це як виступ вчителя Голобородька у першій серії "Слуги народу-1". Нарешті хтось насмілився сказати правду. Зеленський - безвідповідальна істота, яка через свою дурість і поради ублюдків довів таку гарну країну до такої жахливої катастрофи. І цього тижня він показав, що він не збирається зупинятися у тому, що творить. Його усі нинішні виступи, відосіки під драматичну музичку вже давним давно нікого не переконують ні у чому і втратили звязок з реальністю. Він не говорить про жах, у який він перетворив наше життям, він просто не знає, як це зупинити і тому далі несе якесь безглуздя чи читає сльозливі проповіді. Але історія повторюється, драматургія політичних шоу стандартна. Приходить хтось ще більш нахабний, ніж Зеленський, і каже прямо, просто і чітко про те, яка катастрофічна ситуація в Україні. Що Зеленський за це відповідальний і що він не знає і не може вивести країну з цієї катастрофи. І з цим важко сперечатися. Зеленський побоявся представити у Нью-Йорку мирний план, про який стільки говорив і проект якого у нього був. Поганий, але був. Він вирішив далі грати Че Гевару і нехай уся Україна перетвориться на руїни як Бахмут чи Авдіївка - аби далі аплодисменти, гроші, зброя. Але своєю грою він може дурачити далі лише українців, над якими щодня СБУ, військомати і марафон. Світ довго він дурачити вже не може. У результаті його візит вже перетворився у дипломатичну катастрофу. Такої зневаги, як зараз, не демонструють навіть до відсталих африканських країн. Так хіба що Сомалі можуть сказати - ану бігом забрали звідси свого посла. І Україні Зеленського.

Людина далі продовжує грати в кіно. Черговий виступ в РБ ООН у стилі нової серії того ж серіалу. Аплодисменти сценаристів, інвесторів і тих глядачів, які ще можуть дивитися це кіно. Більшість вже втратили інтерес, той самий герой з тими самими промовами вже яку серію підряд вже реально дратує. Ноль результату для припинення війни. Знову будуть смерті і руїни. Справжні, не в кіно. Більшість вже прямо кажуть - вистачить, змінюй платівку. Але герой вірить, що десь там буде серія з хепі-ендом і далі вперто продовжує грати.

Большой обмен Несмотря на скептицизм в отношении проекта мирного плана Зеленского, в последние дни все больше сигналов, что шансы на успех у него есть. Один известный политик, хорошо осведомленный о российской внутренней ситуации, сказал мне, что для путинского режима такой план будет подарком. Мои сомнения он отбросил, объясняя это непониманием настолько там сейчас плохая ситуация и что если не остановка войны, то им необходима мобилизация и все, дальше путинскому режиму кранты. Элита не довольна, народу уже эта война в горле стоит и путинская пропаганда дает сбои, все там уже на грани и тому подобное. Не уверен, думаю он как оппонент режима просто в это верит. Но важно другое – если так думают и многие в московских кабинетах, то шанс сойтись на основании предложенного Зеленским мирного плана есть. Как это все будет выглядеть? Все описанное дальше – исключительно фантазии искусственного интеллекта чата GPT, которому я поставил поисковый запрос «реализация мирного плана Зеленского-2». В принципе, большой обмен возможен. После захода ВСУ в Курск путинская идея остановиться по линии фронта отпадает. ВСУ же могут выйти только как в обмен на возврат Запорожской и Херсонской областей. Русские и так их полностью не контролируют и вряд ли смогут. С другой стороны ситуация на Донбассе ухудшается, враги смогут захватить за месяц-два то, что осталось от Донецкой области и тогда объявят – все, "цели СВО достигнуты", «ЛДНР наши», «мы победили», а ХНР/ЗНР – да и х… с ними, мы таких целей вообще-то и не ставили. И если это нужно для достижения мира, то мы как бы и готовы как самая миролюбивая страна всех времен и народов((( Для Украины это точно будет победой, если русские оставят ЗАЭС и Украина вернет Бердянск и Мелитополь. Думаю, Зе это назовет "Большой потужной победой". Договор о перемирии подписываем через посредников – государства Р5 плюс самая большая демократия мира. Они все это будут мониторить. И после этого начинаем переговоры с РФ о мире. И не заканчиваем их до возврата всех территорий, включая Крым. То есть заканчиваем… (впишите срок в зависимости от фантазии). Другими словами мы границы 1991 как бы не здаем, но, по сути, все всем понятно. И оккупанты сыты, и победители целы. И, как мне сказал на днях один наш классик, все это будет завернуто как известный предмет, которым наш великий кормчий играл на сцене на фортепиано. Красивыми и блестящими фантиками и тряпочками. Начало переговоров о вступлении в ЕС, обещание 2030 года как даты вступления (фантазии искусственного интеллекта), обещание вступления в НАТО после стабилизации ситуации с распространением гарантий на подконтрольные территории (здесь, чат GPT, уже извини, не промолчу - не верю!) и т.п. Возможно? В теории да. На практике же это будет напоминать ситуацию 2017-2019 годов, но лишь с огромнейшей линией контакта, которую лучше назвать демаркационной линией, разрушенной экономикой и опустошённом обществом. Миром назвать то, что настанет после прекращения огня, будет невозможно. Это будет не корейский вариант – там американская армия, а не мониторинговая миссия. Любая провокация – и опять понеслось-поехало. Для мирного договора нужна или военная победа, сожжённый Кремль и распавшаяся путинская империя, или понимание, что плохой мир лучше ужасной войны и невероятно сложный и очень болезненный процесс возобновления хотя бы базового доверия. Просто приемлемого перемирья – как в приднестровском варианте – не получится. Ездить на выходные на базар на другую сторону – даже чату GPT будет сложно это представить. Да, и перемирье – это ведь не мир, военное положение отменять нельзя, враг у ворот, выборы не на часі, ну и вообще как же мы без дорого потужного лидера сможем жить, кто же дальше будет за границы 1991 года бороться и переговоры с врагами вести… То есть Зеленский дальше у власти пока эти переговоры будут продолжаться. А продолжатся они могут десятилетиями