Post #52

🇺🇦 23 Окремий батальйон спеціального призначення Президентської бригади евакуював родину з охопленого вогнем українського Бахмута: «Ми відшукали їх у одному з підвалів зруйнованого, мертвого, здригаючого від постійних розривів важкої артилерії Бахмута. Родину, де головним чоловіком став Назар. Назар, якому ледве виповнилося 6 років. Він зберігає у своєму маленькому рюкзаку жовто-блакитні браслетики та янголів, сплетених з шовкових стрічок. Назарчик дарує їх бійцям просто так від щирого серця. Хлопчина дуже по-дорослому заспокоює своїх маму та бабусю, каже їм, що треба вірити військовим та їхати з міста. Перелякані жінки, одна з яких день тому зламала руку, пробираючись по міських руїнах у пошуку води, не можуть зібратися, прийняти рішення, укласти залишки своїх речей, тягнуть час, сподіваються на диво…. Війна має багато облич, вірніше потворних гримас, проте найжахливіше - це діти у епіцентрі бойових дій. Поранені, скалічені, вбиті, діти, що бачили стільки жахіть, що вистачило би на 100 життів… Наказ короткий: треба вивести цивільних на точку зустрічі та передати нацполіції для подальшої евакуації. Це навіть не наказ, це прохання. Прохання до наших воїнів, ризикуючи своїм життям, замість кількох годин сну, підлетіти на бойовій машині до зруйнованого будинку, минаючи п’ять, а то й більше, прострілюваних ділянок, швидко завантажитись і летіти під постійним вогнем , маневруючи між вирвами та вибухами. І тепер бійці, наші бійці, що вже більше місяця знаходяться у найгарячішій ділянці фронту, з червоними запаленими очима від цегляного пилу та відсутності сну, будуть виводити цю родину на «велику землю», щоб у Назара та його родини був шанс розпочати нове спокійне і, дай Боже, щасливе життя» #23ОБСП#Бахмут