Post #372

«Он там вже болото, метрів 200, не більше. У тому болоті «демобілізовані» росіяни «відпочивають», - знизує плечима Олександр та веде нас далі окопами. Він показує позицію, яка зовсім близько біля ворога. На вулиці щойно почало розвиднюватися, але сонце ще не показалось за голими стовбурами дерев. Через постійні обстріли замість лісу стирчать одні щогли. Зараз ще є трохи часу випити кави, а потім росіяни починають бити зі всього, що в них є. «Точніше лишилося, - говорить Житомирський десантник. – Тут на передовій немає вихідних, на свята тільки ще більше ворог скаженіє». І попри те, що поки тихо на ділянці, українські військові на постах, озброєні, чекають. У будь-яку мить може початися бій. «Знову покладемо їх в тому болоті, а потім будуть смердіти. Робота у нас така!», - махнув рукою наш провожатий. Для всіх окупантів доля в Україні однакова – вмерти та бути забутим. Іншого варіанту десантники славетної 95-ї бригади не лишають. #піхота