Холодна Зоря

У день 40-річчя трагедії на ЧАЕС, знову публікую цікаву версію ікони "Чорнобильський спас", яку свого часу адмін придбав у Володимирському соборі в столиці. Нехай вона нагадує вам про загублені душі.

Французи пам'ятають епопею щодо страти Робера Бразіяка, кенселінг Луї-Фердінана Селіна, свідоме забуття Пʼєра-Дріє ла Рошеля. Зрештою, кожен з цих письменників отримав свою частку популярності у пʼятій республіці. https://suspilne.media/culture/1293521-u-francii-spalahnula-diskusia-cerez-film-pro-kolaboracionizm-pid-cas-drugoi-svitovoi

Мінус Помер Юрґен Габермас. Адміна меншою мірою цікавить філософія, аніж літературознавство і драматургія, але це прізвище все ж чув. Тому якщо хтось з підписників детальніше ознайомлений з ідеями та поглядами небіжчика, то відпишіть в коментарі. З біографічних відомостей знав лише, що Габермас був у Гітлерʼюгенді, товаришував з багатьма філософами впродовж свого довго життя, а також, що у 2023-му році висловився проти субʼєктності України в переговорах і передачі нам зброї зі сторони Німеччини. Як і у випадку Агамбена, піддаю сумнівам тезу, що його погляди на російсько-українську війну продиктовані суто шпигунськими іграми СЗР РФ. Частина декількох поколінь західних інтелектуалів і без безпосереднього вербування буде співати в унісон з потрібними Кремлю наративами. @holodna_zoryaa

Останній терор Днями помер Ден Сіммонс. Любителям фантастики він відомий перш за все за свій цикл «Пісні Гіперіона», але американець для нас цікавий не лише можливим майбутнім Землі. Сіммонс також прославився своїм романом «Терор», який описував містичне зникнення двох британських експедиційних кораблів «Терор» і «Еребус» у 18-му столітті під час полярної експедиції. Хто не хоче читати, то подивіться однойменний серіал. Канібалізм, шамани, втрата розуму, духи, смертельний мороз роблять цю історію надзвичайно трагічною і загадковою. Таким чином в Америці поменшало на одного хорошого письменника. Загалом з живих тамтешніх авторів можна виділити Чака Паланіка (стабільно пише), Джонатана Літелля (зважаючи на його контроверсійні висловлювання щодо російсько-української війни та української історії, в наших краях його або не знають, або недолюблюють), Томаса Пінчона (досі живий класик-відлюдник). @holodna_zoryaa

На злобу дня Якщо ви бажаєте подивитися серіал від Нетфлікс, адже любите: - наукову фантастику - хорошу драматургію - інші виміри - естетику минулих часів То подивіться "Пітьму" А ви про який серіал подумали?

​​Довгий шлях до престолу Адмін закрив гештальт і ознайомився з «Грою престолів» і «Домом дракона» (лише серіали, книги поки не читав, але вже достатньо проштудіював додаткових матеріалів про них). Ось збірник коротких нотаток/спостережень не лише по серіалу, але й по всьому, що оточує цей всесвіт (попереду спойлери): 1. Джордж Мартін не міг не знати про серіальний фінал, тому не звинувачуйте лише сценаристів. Впевнений, що подібний сюжет він планував з самого початку (у 2013 він розповів сценаристам про хід подій у майбутніх ненаписаних книгах, але поки що нам відома лише крихта інформації про цю зустріч), але так як глядачі були невдоволені і час зіграв з ним злий жарт, то «Вітри зими» і «Мрія про весну» будуть кардинально переписані. Всі відмазки про лінь/коронавірус/зайнятість, які Мартін вигадує, по більшій мірі лише уникання дійсності. Автор опинився у глухому куті, з якого намагається вирватися, тому роками думає і переписує сюжети останніх книг циклу. 2. Найкращі персонажі це: Теон Грейджой, Станніс Баратеон, Джеймі Ланністер, Джон Сноу, Джорах Мормонт, Давос Сіворт, Тіріон Ланністер. А) Помітка поруч з Джеймі і Джоном про те, що автори в кінці вирішили нівелювати розвиток першого як персонажа, а другого представити як закоханого і сліпого ідіота. Але віддам належне і зауважу, що дані персонажі були хорошими, особливо Джеймі, до 8 сезону. 3. Мартін вміє добре прописувати інтриги та політичні баталії, але з магією і містикою все доволі проблематично: А) Білі блукачі і Король Ночі були не розкриті повною мірою, а з драматургійної точки зору вони скоріше виглядають як "зло, яке зле, бо воно зло". Теорію про те, що це сила природи повстала про поганих людей, не підтримую, бо сценаристи всього-на-всього полінувалися прописати їхню передісторію. Б) Пророцтво про "пісню Льоду і Полумʼя" взагалі не здійснилося, хоча про нього весь серіал говорили, що віруючі, що атеїсти. Найбільш ймовірні кандидати на роль "обіцяного принца" просто були проігноровані. 4. Як вже зазначав у минулому пункті, "мирське" у всесвіті дійсно показано дуже добре. Битви, інтриги, політика і навіть економіка, відсутністю якої грішать більшість авторів подібних творів, все продемонстровано чудово. Щодо серіалу, то з технічної точки зору він зроблений прекрасно. Сцени вражаючі, музика підкреслює настрій, актори відіграють як потрібно. 5. Окремим пунктом зроблю анонс майбутнього поста про Стіну і Нічну Варту, адже цю концепцію хочеться найбільше похвалити і розкрити з якого твору італійської літератури Мартін "позичив" її. Не подумайте, що я не буду радити серіал, бо розкритикував певні його аспекти, адже хорошого в ньому більше, ніж поганого. Мартін все ж примудрився вдало поєднати фентезі Толкіна, цинізм Макіавеллі, середньовіччя Дрюона. Тому дивіться, читайте, адже кращого фентезі скоріше за все наше і наступне покоління вже не побачить. @holodna_zoryaa

Улюблений Ульяненко в не улюбленому видавництві, але що маємо, то маємо. Але дякую Богу, що хоч перевидали. Лише шкода, що з жахливими обкладинками. Останні видання Ульяненка були видані ще в 2010-х все тим же Фоліо, але там хоч обкладинки були кращими. @holodna_zoryaa

Довільність? Постає питання, яке я задам своїм читачам для подальшого обговорення, хоч яке вже відбулося на сусідніх каналах. Чи доречно настільки вільно перекладати? Всім зрозуміло, що назви локальних забігайлівок, чи імена місцевих хрестоматійних персонажів будуть зрозумілими лише для місцевих жителів чи для читачів, які сильно просякнуті американським контекстом. Адмін вважає, що варто робити примітки для пояснення, як це було з минулими виданнями Буковскі та як це робиться у більшості варіантів (принаймні при перекладі я роблю саме так). Але як всім відомо, перекладач перекладачу… @holodna_zoryaa

Кенселінг по-сусідськи Російський письменник Олександр Проханов випустив свій новий роман під назвою «Лемнер», який майже одразу конфіскували з книгарень. Причина проста - надто багато посилань на реальних можновладців (Путін, Шойгу), варлордів (Пригожин), медіа-зірок (Собчак) і т.д. Особливо властьімущих сусідів зачепили негативні цитати про їхнього президента. Проханов став виправдовуватися: «Либеральные остроумцы разгоняют эти фразы по социальным сетям, желая навлечь на автора романа гнев государства. Желают использовать фактор книги как инструмент давления на власть. Удастся ли превратить «Лемнера» в очередного «Доктора Живаго», не берусь судить». Колись Проханов вже піддавався остракізму за роман «Господин Гексоген», натомість в Україні єдиний схожий випадок трапився з твором Олеся Ульяненка «Жінка його мрії» в 2009-му році. Тоді експертна комісія з питань захисту суспільної моралі вилучила цю книгу з поличок і Ульяненко оскаржував дане рішення в суді. Зрештою, суд він виграв. @holodna_zoryaa

​​Людина-тяглість Читаючи статтю про члена Нʼю-Йоркської літературної групи Богдана Бойчука, годину тому надійшла звістка про смерть його друга і колеги по "групі", видатного письменника Юрія Тарнавського. Жодна історія великого письменника не обходиться без трагедії. Насправді ні там, ні тут, ніхто не цікавився Тарнавським як вартувало би. В 90-х, приїхавши в Україну, один відомий місцевий поет обізвав його американцем. Це образило українського поета з США. Хоч насправді він був письменником, який не зміг знайти себе повноцінно ні на чужбині, ні на Батьківщині. Знаходячись між американських бітників і наших літературних діаспорян старого ґатунку, Тарнавський поглинав французький екзистенціалізм (Бойчук пригадував, що вони часто обговорювали французів на кшталт Камю) і латино-американський сюрреалізм, щоб у своїх творах йти в ногу з часом. Після модернізму настав його пост-"брат", тому поет вивчав теорію мови, аби займатися її деконструкцією, штудіюючи Вітґенштайна і Дерріду. Справжня заслуга Тарнавського в тому, що він зумів поглинути модерн і пост-модерн і пронести цю метаморфозу крізь всю свою творчість. Можливо такою була несвідома жертва небіжчика, фактична невідомість більшу частину життя за можливість бути містком між цими літературними "братами" в особі лиш однієї людини. Сьогодні Україна втратила свого екзистенціаліста, сюрреаліста, пост-модерніста Юрія Тарнавського. @holodna_zoryaa

Втрачений і віднайдений Минулорічна знахідка, про яку стало відомо лиш зараз. Був знайдений своєрідний "втрачений розділ" роману Джека Керуака «В дорозі». «Свята, крута і божевільна наступна річ» оповідає як головний герой з найкращим другом Діном і його пасією Мерілу тримали курс на Денвер, без гроша в кишені, розпиваючи вино під зоряним небом. Цей "розділ" був знайдений в речах боса нʼю-йоркської мафії Пола Кастеллано. Але як він опинився у нього і що з знахідкою було далі, краще прочитайте у статті. «В дорозі» адмін вважає ледь не найважливішим романом ХХ століття, тому хто його ще не читав, то ви знаєте що робити. Якщо маєте змогу, то читайте в оригіналі, щоб повністю насолодитися мовою найвідомішого бітника. Стиль Керуака загалом нагадує щось середнє між стилями дʼАннунціо і Міллера/Селіна (якого Керуак вважав своїм улюбленим письменником). Він балансує між тотальною маргіналією і богемними описами буття. Керуак загалом більш дружній до читача, на відміну від його колег Берроуза і Гінзберга, тому він і став, цілком заслужено, популярнішим і затребуванішим. @holodna_zoryaa

Нобелівку виграв якийсь угорець. Знову не Уельбек. От і добре.