Post #72853

«У Бєлгородській області до людей уже не просто лізуть у життя, а лізуть у горе й жеруть його, як падаль. До бабусі приходить “полковник” — форма, посвідчення, усе як за підручником, і з порога: “ваш син живий”. Син зник, розумієш? І вона хапається за це, веде його до хати, напуває, годує, вірить кожному слову. А він тим часом вичищає її під нуль — паспорт, дані, картку фотографує, ще й допитується про виплати. Потім він їде, і тільки тоді починає доходити, що її просто розвели. У військкоматі кажуть — такого полковника немає. І ти розумієш: тут уже не просто брешуть — тут приходять до тих, хто зламаний, і вичавлюють із них усе, навіть надію, перетворюючи її на гроші».