Post #2287

Гаряче повітря дрижить над землею, як дракон, і танк здається міражем. Він не реве мотором, не б’ється об землю гусеницями—він повзе, ніби хижак перед стрибком. У цій машині є сталь і вибухова сила. Вона дихає, вона живе, вона відчуває. Борт обсмалений, фарба окута вогнем, а всередині—ті, хто не стали тінню, ті, хто ще тут. Вони—серце, що змушує цього залізного монстра рухатися вперед. Вони слухають гул у навушниках, ловлять поглядом індикатори, стискають важелі, які давно стали продовженням рук. Танк виринає з-за пагорба, і в цей момент світ ділиться навпіл: на тих, хто під його захистом, і тих, кого він зітре з лиця землі. Постріл. Віддача пробігає через метал і кістки, наче хвиля. Десь далеко кричить небо, розриваючись уламками. А потім—тиша. І знову гусениці залишають на землі сліди, схожі на шрами. 🕊Instagram📩Telegram📱YouTube 😎Facebook🥳TikTok📱Twitter