Post #3623

У Святвечір попри війну, холод і важкі бої, наші думки линуть додому - до рідних, які чекають і моляться за нас. У вогких окопах, бліндажах чи розтрощених будинках ми запалюємо свічки й маємо скромну святу вечерю, згадуючи смак домашньої куті. Ці спогади й звʼязок з домівкою додають сил, зігрівають й надихають. Ми усвідомлюємо цінність традицій нашої нації, адже були часи, коли Різдво для українців було заборонене. У роки радянських переслідувань - окупації р@сійськими совітами - наші бабусі й дідусі таємно збиралися родинами, пошепки молилися й берегли звичаї, ризикуючи свободою, аби не втратити віру та національну пам’ять. Скільки б ворог не намагався знищити нашу спадщину й нас, ми знову проростаємо, немов калина в промерзлому чорноземі. Сьогодні, серед грому війни, продовжуємо цю спадкоємність. Молимося за наші родини, за перемогу, за побратимів і посестер, за святу й вільну Україну. У своїх священих молитвах згадуємо Героїв, які віддали життя за Батьківщину та стали Лицарями Неба, оберігаючи нас згори, поки тримаємо стрій і боронимо рідну землю. З мечем у руці та полум’ям у серці ми продовжуємо битися за волю й віримо в Дива, бо знаємо: світло обов’язково переможе темряву. Христос ся рождає! Славімо Його!