Post #3660

1 січня - день народження Степана Бандери, ідейника нації, людини, без якої український визвольний рух ХХ століття виглядав би інакше, і можливо не дожив би до нашого часу. Він формував світогляд. Борець, організатор, лідер підпілля, який мислив категоріями не одного покоління, а майбутнього української нації. Його боротьба не обмежувалася конкретним фронтом, вона була загальною за право українців існувати як суб’єкт історії. Саме тому Степана Бандеру ненавиділи всі імперії, з якими стикалася Україна у ХХ столітті: польська держава, нацистська Німеччина, радянський союз. Кожна з них бачила в ньому свою загрозу. Для них він був неприйнятний саме тому, що не міняв сторону заради виживання. Навіть після вбивства Степана в 1959 році кдб не зупинився. Десятиліттями вкладалися ресурси, щоб слово «Бандера» перестало бути ім’ям і стало ярликом. Бо навіть мертвий ідейник залишався небезпечним. Але результат вийшов протилежний. У нинішніх реаліях росіяни досі бояться його імені. Вони називають українців «бандерівцями», як образу і тим самим щодня підтверджують, що ім’я, яке мало зникнути, стало маркером українського національного спротиву. «Ні на кого не сподіватися, нічого не чекати - і здобути все», - Степан Бандера. Ми, бійці 67 окремої механізованої бригади - люди, які теж не чекали, а стали прямими спадкоємцями вибору провідника, коли росія знову прийшла в Україну з тією ж логікою, що й завжди: зламати, підкорити, змусити забути, ким ми є. Саме проти цього гніту йшли ті, хто вів визвольну боротьбу 100 років тому, і саме за це сьогодні воюємо ми. Степан Бандера не дожив до незалежності України. Він не бачив прапора над Києвом, не чув гімну на Майдані, не знав, що Україна вистоїть у ХХІ столітті. Його боротьба була інвестицією без гарантій. Саме такі інвестиції і формують нашу націю. Історія карає за забуття. Ми ж пам’ятаємо і шануємо славетне життя і подвиги нашого Батька Бандери. І продовжуємо боротьбу. Слава Україні! Героям Слава!