Post #3763

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голокосту. Цей день нам вкотре нагадує про свідомо організоване знищення не лише євреїв, а й представників інших національностей. Нагадує про те, як виглядає масове вбивство, коли воно стає державною політикою тоталітарного режиму. Дробицький Яр — місце однієї з найбільших трагедій часів Другої світової війни в Україні. Понад вісімдесят років тому на**сти за кілька місяців 1941-го розстріляли в населеному пункті від 16 до 20 тисяч людей. В основному євреїв, а також полонених та пацієнтів лікарень. Яр став однією з найстрашніших братських могил на території країни. Тоді тут вбивали українських громадян за етнічною ознакою, сьогодні росія намагається знищити нас за право бути незалежною державою. 26 березня 2022 року російські війська обстріляли місцевий меморіальний комплекс - прямим попаданням в*рожих снарядів було пошкоджено монумент Менору. Це свідчення того, що методи окупаційної армії ідентичні методам на**стів. Коли знову б’ють по місцях пам’яті, всі ми усвідомлюємо: знецінення ними людського життя нікуди не зникло. Тоді такі жорстокі дії називали «остаточним вирішенням питання», сьогодні називають «денацифікацією», але суть та сама — випалити українську землю і стерти нас як націю. Це попередження про те, що стається, коли зло не називають злом. Тоді воно повертається — під іншими прапорами, але з тим самим бажанням нищити людські життя. Ми пам’ятаємо історію й ніколи не будемо рабами жодного тоталітарного режиму - з честю й гідністю продовжуємо боротьбу. За свободу. За майбутнє. За вільну Українську Державу!