Post #535

«Небо тут "брудне", стріляти доводиться багато»: історія кулеметника Олександра. Світлини у його телефоні навряд чи розкажуть про війну - він не любить позувати зі зброєю, вважаючи, що її й так забагато навколо. Зате в його телефоні переважно відео про риболовлю. Так кулеметник роти охорони 27-мої окремої артилерійської бригади імені кошового отамана Петра Калнишевського, тридцятидворічний солдат Олександр з Сумщини, компенсує неможливість просто зараз посидіти з вудкою на березі річки. Спокійне хобі з минулого життя допомагає тримати баланс там, де небо рідко буває тихим. До великої війни Олександр мав цілком мирне ремесло - працював столяром. Напередодні повномасштабного вторгнення разом із дружиною перебував у Польщі. Новина про напад ворога застала їх за кордоном, але роздумів, як діяти далі, не було: чоловік одразу зібрав речі, щоб повертатися додому. Олександр намагався переконати дружину залишитися в безпеці, пояснював, що вони їдуть у повну невідомість, але вона наввідріз відмовилася і вирушила слідом. Виїхати навесні 2022 року виявилося непросто, адже пряме транспортне сполучення з Україною майже зупинилося, та щойно з’явився найменший шанс, подружжя рушило в дорогу. Прибувши у травні 2022-го на рідну Сумщину, чоловік одразу попрямував до районного військкомату. Невдовзі звідти зателефонували й повідомили про набір до Сумської артилерійської бригади. Для Олександра це був очевидний вибір - бригада своя, місцева. До того ж під час строкової служби у 2016 році він уже служив у роті охорони, тому уявлення про армійські будні мав. Отримавши посаду кулеметника, він швидко знайшов спільну мову зі своїм ручним кулеметом Калашникова. Каже, що нічого принципово нового там не було - той самий автомат, тільки більший і важчий. Ця залізна дружба виявилася взаємною: РПК жодного разу не підвів свого бійця, а роботи за чотири роки служби випало чимало. Географія завдань Олександра охопила Миколаївщину, Херсонщину та Запоріжжя. Проте найважчими виявилися не далекі південні степи, а оборона рідної області. Тут, на прикордонні, небо постійно «брудне» - так військові називають повітряний простір, насичений ворожими безпілотниками. Навколо рояться ударні FPV-дрони та розвідувальні крила, тому працювати кулемету доводиться часто й інтенсивно, аби прикрити техніку та врятувати життя екіпажів. Перші місяці, як згадує Олександр, тримався певний мисливський азарт, він намагався рахувати й запам'ятовувати збиті повітряні цілі. Згодом це заняття набридло. Коли ти на війні з травня 2022 року, щоденний ризик стає просто важкою, монотонною роботою. Події, які вчора здавалися такими, що врізалися в пам'ять назавжди, сьогодні перекриваються новими викликами й поступово стираються. Вистояти у цьому нескінченному конвеєрі фронтових буднів Олександру допомагають побратими. Переважна більшість бійців у підрозділі - земляки із Сумщини. Цей спільний корінь створює особливий рівень довіри та міцну внутрішню мотивацію. Коли поруч стоять люди з твого краю, нікому не потрібно пояснювати, за що вони б'ються: кожен чітко знає, що захищає свій дім і робить усе, аби не підпустити ворога ближче до рідних міст і сіл. Незважаючи на втому від тривалої служби та щоденну напругу, Олександр зберігає спокійну впевненість у майбутньому. Попереду обов'язково буде день, коли зброю можна буде нарешті змінити на рибальську вудку, повернутися до улюбленого столярного ремесла й без поспіху будувати плани на завтра. Головне, що цей шлях вони долають разом із побратимами на своїй землі, яку тримають міцно і не віддадуть нікому.