Post #271

Торквемада Захлинувшись уламками історії, кістки, Що в сяйві сонця, глибині, де мрії догорають; Де тіні слави й забуття, зливаються в гріхи; Я ж мрець, серпанок жнив та сліз іржи чиї збирають! Юрба безлика, канонада бісів, голосів, Зростала в собі кров'ю тінь гріховна, і горою Твоя сакральна страта, крик каміннями осів - Тут кожен люд і звір гострить супроти себе зброю. Я ж, куштувавши з хліба плоть Твою, мій Боже, став Між грішників найперший: жар - в пітьмі вогню святого! Прокинувшись в терні, живий між мертвими постав - У полум'ї душі, відлуння міріад Одного! Битий шлях