Post #1650

Привіт! Щоб розповісти історію шести січей Великого Лугу, знадобиться написати шість товстих книг - а то й більше. Тож наш сьогоднішній нарис - це радше спроба передати атмосферу місця, яке перестало бути таким, яким було раніше. Ту атмосферу, відгомін якої можна помітити у багатьох нинішніх подіях. Це розповідь про місця, з яких козаки виходили у Чорне море, аби "поскубати турків". Де ловили велетенських білуг, яких важко було донести вшістьох. Звідки старі запорожці йшли у Спасо-Преображенський монастир під Києвом, аби доживати віку - тепер це місце більш знане завдяки Хонці президента-втікача. Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлинська, Кам'янська, Підпільнецька. Так козаки називали свої січі, де вирував їхній повстанський, войовничий дух. Було ще багато інших назв - для сіл та хуторів, річок та балок, островів та заплав. Через століття після того, як січі були зруйновані та покинуті, ці назви пекли очі радянським владоможцям. І, робить припущення автор, у прагненні втопити ці місця у водосховищі був не тільки господарський та військовий розрахунок, а й схильність радянських бонз до окультизму. Але поховати пам'ять про Великий Луг не вдалося. Туга за втраченою козацькою волею, мрія про її повернення впродовж століть окупації давала українцям енергію й мотивацію боротися. З Великого Лугу вийшли всі: від Шевченка до бійців УПА. Як зчитати відголоски цієї пам'яті у сьогоднішньому дні - розповідаємо