Texty.org.ua

"Вони пишуть про те, що українці б'ються проти російської піхоти машинами, а не людьми, так, ніби в цьому є щось погане". Історик, дослідник війни Філліпс О'Браєн аналізує матеріали в західній пресі, присвячені російсько-українській війні. Там повно песимізму: мовляв, український бойовий дух ось-ось буде зломлений, Покровськ - ось-ось захоплений, а українській поразці відчайдушно намагаються запобігти. За допомогою дронів, бо у України бракує піхоти, щоб накачати лінію фронту більшою кількістю військ. І нікому не спадає на думку, що використання дронів проти ворожої піхоти - це зовсім не крок відчаю. Навпаки: це абсолютно правильний підхід. Немає нічого розумного в тому, щоб виставити на лінії фронту безліч військових - і втратити їх. Набагато розумніше - нищити ворожу піхоту машинами, тримаючи своїх військових на відстані. Філліпс О'Браєн нагадує: такий підхід добре зарекомендував себе ще в часи Другої світової. В цьому полягала суть мобілізаційної політики Франкліна Рузвельта: створити війська, в яких американські машини воювали б замість американських солдатів. І це спрацювало: американці в тій війні мали суттєво нижчі втрати, ніж країни, які покладалися на піхоту. Те саме робить Україна зараз - і насправді має кращі результати, ніж росіяни. Які саме - в матеріалі Філліпса О'Браєна

Дональд Трамп, який надумав "зробити Америку знову великою", може досягти протилежного результату. Союзники США, від Канади до Південної Кореї, зараз змушені визнати, що Трамп активно вороже налаштований до всіх, хто перебуває за межами Америки. Про це пише в ізраїльській газеті Haaretz дипломат і політик, генконсул Ізраїлю в Нью-Йорку (2000—2004) Алон Пінкас. Згадуючи "шалену, мотивовану помстою чистку федеральних органів влади", а також "імперіалістичні істерики Трампа щодо Гренландії, Панамського каналу, Газанської Рив'єри", він пропонує українцям, європейцям, країнам Тихоокеанського регіону відповісти на низку запитань. Наприклад, чи можуть вони зробити висновок, що США більше не є надійним союзником, не дбають про своїх союзників та альянси? Або що американська демократія більше не є взірцем, гідним наслідування? Чи що, можливо, варто переглянути стратегію і подумати про зближення з Китаєм? А також що, можливо, вашій країні варто розвивати військовий ядерний потенціал - просто як страховий поліс? Алон Пінкас припускає, що для багатьох країн - від України до Данії, від Філіппін до Мексики - правильною відповіддю на ці питання буде "так". Pax Americana, або ж світовий порядок, встановлений після 1945 року, тріщить по швах, певен Пінкас. Що залишається робити країнам, які покладалися на цей порядок і вірили, що США не допустять руйнування правил? Читайте точку зору дипломата

Кілька років тому Тексти дослідили шлях, яким термін "соросята" потрапив в український інформаційний простір. Кампанія з хейту "соросят" та грантоїдів, інспірована росіянами, почалася за часів Януковича. Та навіть після того, як Янукович втік до Ростова, ця кампанія не припинялася. Це легко пояснити: росіяни відчувають велику небезпеку з боку структур, які поширюють американський "м'який вплив", зокрема, USAID. Якщо ви проглянете російські пабліки на момент припинення допомоги від цієї організації, то побачите, що вони не тільки тішилися з цього приводу, а й заздрили - бо хотіли б, але не вміють працювати так, як USAID та інші схожі структури. Не маючи змоги ефективно поширювати російський "м'який вплив", тамтешні пропагандисти вважають за необхідне знищувати американський. Припинення допомоги USAID порадувало не тільки росіян. Цей факт збурив українську громадськість і породив бурхливі дискусії в соцмережах. Частина українців, як у найгірші часи російської інформаційної експансії, кинулися хейтити "соросят". Як не парадоксально, наші співромадяни раділи, що у України зненацька стало набагато менше грошей. Одним із найбільших хейтерів став блогер Мирослав Олешко. Він же став еталоном в нашому дослідженні, під час якого ми аналізували, які телеграм-канали поширювали ненависницькі дописи на адресу отримувачів допомоги і раділи з приводу її припинення. Рівень ненависті в цих каналах ми співвіднесли з еталоном - і виміряли в Олешках. Які канали заробили найбільше Олешок - читайте і дивіться в нашому дослідженні. P.S. До речі, після того, як ми виклали це дослідження, Мирослав Олешко поквапився нам відповісти неабиякою порцією хейту. Додаємо посилання на його дописи: https://t.me/novynypravdy/21467 https://t.me/novynypravdy/21468 https://t.me/novynypravdy/21471 https://t.me/novynypravdy/21472

Ви точно чули ці фрази. Не могли їх не чути, бо ними переповнений увесь інформаційний простір. Бачили, як якийсь ноунейм заходить у вашу фейсбук-групу - і поширює ці наративи. Ваші соцмережі підказували вам ці відео. Потім ви чули це вже від своїх сусідів, родичів, бабусь на лавці, людей у черзі. "Влада грабує. Влада вбиває. Це геноцид. Зеленський нелегітимний. Порошенко злодій. ТЦК злочинці, їх треба карати. В Україні нема за кого воювати, нема тут кого захищати. Україна не переможе". Російська пропаганда завжди знаходить найболючіше місце - і саме туди наносить удари. Пропагандисти діють грамотно, вони використовують напівправду, змішують факти з брехнею, шукають будь-який спосіб на вас вплинути. Їм це вигідно, їм за це платять - ті, кому вигідно, щоб ви підхопили ці наративи, потім їх підхопило все українське суспільство, а потім Україна здалася. Російська пропаганда - це як повільна отрута. Але вона діє лише в тому випадку, якщо ви її приймаєте. В цьому матеріалі робимо огляд російських наративів, які зараз найактивніше проштовхують в український інформаційний простір - і показуємо, в який спосіб вони розповсюджуються. Читайте докладно

"Українці мають можливість потенційно допомогти визначити, як може виглядати бойовий сухопутний корпус ХХІ століття. Для більшості західних армій цей ешелон - невеликі корпуси чи великі дивізії - буде тим, що вони створюватимуть на початку наступної війни". Так реагує на появу новин про те, що українська армія переходить до корпусної системи, генерал-майор австралійської армії у відставці, дослідник війни Мік Раян. Звичайно, окрім оптимізму, у Раяна є багато сумнівів. Наприклад, чи вистачить підготовки та компетенцій у українських офіцерів, які зараз керують бригадами, щоб "перескочити" на рівень керування корпусами. Є ще чотири ключових питання, які його хвилюють: - чи вистачить корпусам засобів (від РЕБ і логістики - до інженерних підрозділів, БПЛА та інформаційних операцій), аби виконувати свою роль? - як буде влаштована комунікація між штабами корпусів і Генштабом? Чи не виявиться так, що між цими структурами потрібен ще якийсь "проміжний" штаб? - чи вистачить особового складу (наприклад, піхоти), аби формувати корпуси, і чи буде у штабів корпусів доступ до людського резерву та повноваження, аби його залучати? - чи вистачить для штабів корпусів офіцерів, які займаються плануванням на такому масштабному рівні? Точних відповідей на ці питання Раян не знає - вочевидь, їх доведеться шукати українському війську, і щось оцінювати можна буде вже по мірі формування корпусів. Втім, генерал описує можливості, які може дати нова система. Читайте в його огляді

Привіт! На зв’язку - редакція Tекстів. Ми кілька місяців працювали над запуском нашого YouTube-каналу і з радістю повідомляємо, що нарешті готові вам його презентувати! 🎉 Ми розуміємо, що в сучасному світі не кожен має час читати великі дослідження, якими б якісними й глибокими вони не були. Тому тепер Tексти доступні у зручному відеоформаті. У новому форматі ми зберігаємо свої високі стандарти. Тексти – це медіа, яке глибоко досліджує суспільно важливі теми та пояснює складне через аналітику й дані. Ми не женемося за сенсаціями, а занурюємося у матеріал та ретельно вивчаємо його, щоб дати читачам, а тепер і глядачам, об'єктивну картину того, що відбувається. 📽Перший випуск уже на каналі! Дивіться його тут: https://youtu.be/djg_ri1BEWA У цьому випуску розповідаємо, які військові та чому йдуть у СЗЧ. Разом із соціологами ми провели масштабне дослідження і з'ясували багато нового. Пишіть у коментарях, які теми вам цікаві!

Автор цієї статті знайшов інформацію про російських вербувальників випадково. Друг сказав йому, що натрапив на телеграм-канал, де українцям пропонують гроші за спалення автівок військових, підрив ТЦК та інші теракти. Вирішив перевірити, бо спершу подумав: а може, це СБУ намагається "на живця" зловити потенційних колаборантів? Але, коли прикинувся охочим попрацювати, зрозумів: канал справжній. До справи долучився ще один колега, і разом вони почали розкручувати російських вербувальників на інформацію. Що їм запропонували - показано на зображенні. Спочатку вербувальники дають прості завдання: розклеїти листівки, написати пропагандистські гасла на стінах через трафарет. Згодом доручають здійснення серйозніших злочинів. І пропонують залучати до них українських дітей. А потім ви дізнаєтеся, як український юнак прийшов під ТЦК вчиняти теракт - і вибухнув разом із вибуховим пристроєм. Кінці в воду, мертвий не дасть свідчень, хто замовив теракт. Вся інформація, отримана під час написання цієї статті, буде передана правоохоронним органам. Що вдалося з'ясувати нашим авторам під час підготовки матеріалу - за посиланням Читайте, поширюйте і пильнуйте, щоб діти та молодь з вашого кола трималися від такого подалі

"Синочка, Боже ж мій, як же я тебе люблю! Я не хочу тебе відпускати, щоб ти йшов від мене! Нехай ті, хто тебе забрав, поплатяться за це. Боже, покарай їх за мого сина!" Так голосить над могилою Олександра Сикальчука його мати. Олександр - працівник ТЦК, який загинув на заправці в Пирятині від рук цивільного, який застрелив його з мисливської рушниці. Це стаття про його похорон у селищі Диканька на Полтавщині. Люди, які прийшли на цей похорон і поговорили з кореспонденткою Текстів, досі не можуть повірити в те, що сталося. Серед них є військові, які бачили смерть побратимів на війні, але ця смерть вразила їх найбільше. Є подруга родини, яка знала загиблого, підтримує його дружину і дітей - вона шокована коментарями в соцмережах про "людоловів" і закликає співгромадян отямитися. Є товариші по службі, які кажуть, що Олександр загинув, бо не зміг би вистрелити першим. Ця стаття залишає багато запитань. Оці "вони", яких згадує у своєму скорботному голосінні мати Олександра - хто вони насправді? Тільки той, хто вистрелив? Чи той, хто покликав друга з рушницею на місце подій? Чи творці російських наративів, які сіють оці слова на кшталт "людоловів", аби нацькувати українців одне на одного? Чи невротичні користувачі соцмереж, які поширювали ці слівця далі і далі, сіючи ненависть? Чи, зрештою, люди, які погано організували мобілізацію в Україні або вдавалися до серйозних порушень в процесі? Чи навіть недбалі, ласі до сенсацій ЗМІ, які на потіху ворогу роздували проблему "бусифікації" до небес, майже повністю ігноруючи нормальну мобілізацію? З цих запитань може закрутитися справді страхітливий клубок. Але на них треба шукати відповіді. Тому що цивільні, які вбивають своїх захисників - це дуже і дуже погано. Народ, який допускає таке, стає на шлях самознищення. Чи, навіть, самогубства

"Я ніколи не міг подумати, шо таке існує на Землі. Це ад. Можна мені на новий рік додому? Ладно, не бреши, я знаю, що не можна. Я тут назавжди". Це - одна з багатьох цитат, які ви прочитаєте в цьому тексті. Власне, увесь його можна розібрати на цитати. Бо це щоденник медбрата, який працює на стабпункті поблизу передової. Його звуть Євген Спірін, раніше він був редактором на Суспільному, потім на Бабелі, потім на Радіо Свобода. Тепер медбрат. Раніше він дбав про те, щоб з тексту вирізали все зайве, щоб він став чітким, лаконічним, вкороченим. Тепер йому треба дивитися в очі людям, яким ампутують кінцівки, і на запитання "Як там моя нога" робити покерфейс і казати: "Все нормально". Дія відбувається на півночі - це зрозуміло зі щоденника, бо тут працює не тільки російська та іранська зброя, а й кндр-івська. Ця дія - це безкінечний потік. Людей, які ще вранці були цілими, а тепер щось втратили. Або окремих фрагментів, сегментів, залишків, попелу - які ще вранці були людьми. Текст страшний, чесний, безжалісний і водночас світлий. Ми попередили. Не рекомендуватимемо - вирішуйте самі. Скажемо тільки, що після цього тексту ваше уявлення про те, що таке війна, стане повнішим - і чеснішим

За чотири останні місяці характер українських ударів по території РФ змінився. Ми зібрали дані, щоб зрозуміти, які цілі ставили в пріоритет Сили оборони України в період із жовтня 2024-го і дотепер. Раніше ми вже вивчали дані про українські атаки на російські обʼєкти та публікували великий матеріал про обстріли РФ за період з лютого-2022 по вересень-2024. Співставивши ці дані, ми помітили, що з осені-24 відбуваються певні зміни. Доти українські зусилля були більш розпорошеними: крім суто військових цілей, атакували російську інфраструктуру, радіолокаційне обладнання та енергетику. Однак з жовтня минулого року ці зусилля концентруються насамперед на військових об'єктах РФ. На них припадає половина всіх результативних ударів, здійснених за цей відтинок часу. Сили оборони України били по російських аеродромах, базах збірки дронів і військових заводах. Нищили місця, де росіяни готують своїх солдатів та іноземних найманців. Під удар потрапляли командні пункти і захищені бункери, великі арсенали боєприпасів. Ще одна велика ціль - нафтова галузь. Мета незмінна - зробити все можливе, щоб росіяни не мали грошей на війну. Тут теж є деякі зміни: до нафтопереробки та нафтосховищ додалися великі нафтоперекачувальні вузли. І це нова, дієвіша тактика на додачу до пошкодження НПЗ і нафтобаз. Адже таким чином Україна відрізає росіянам маршрути, якими нафта тече до місць її переробки та відвантаження на експорт тіньовим флотом. Докладно описуємо зміну характеру ударів у нашому матеріалі - і показуємо на інфографіці

Зараз багато говорять про те, що українці втомилися від війни. Це правда. Для багатьох людей втома стала звичною: хтось відпрацьовує робочий день, а потім ще й волонтерить; хтось не може виспатися через нічні обстріли; ще хтось не може нормально відпочити, бо стресує через погані новини або хвилюється за рідних та близьких. Але серед нас є люди, які втомилися найбільше. Вони найбільше потребують відпочинку, але не завжди мають змогу хоча б перевести подих. Один із таких - харків’янин Дмитро. Він інженер дронів у РУБАК, служить на Донбасі. Повсякдення у Дмитра дуже одноманітне: поки ззовні долинає канонада, він сидить під землею, у тісному бліндажі, і дихає випарами свого паяльника, ремонтуючи дрони. До цієї осені Дмитро ніколи не бував за кордоном. Але коли наближалася відпустка, подумав - чому б і ні? Звернувся до свого командира, і той затвердив виїзд за кордон. Так Дмитро опинився на острові в Середземному морі, на Мальті. Коли читаєш його розповідь, розумієш: після війни багато українців знатимуть, як це - радіти простим речам. Тішитися, дивлячись на морські хвилі. Грітися на сонечку. Насолоджуватися свіжою смачною їжею. І просто мати можливість дихати чистим повітрям. "Море - це прямо кайф! Розумієш, я взагалі забув, коли востаннє був на морі. Забув, що таке солона вода, забув, як це плавати. Тут же дихати можна, жити можна! Не те що цей Донбас - ніякого здоров’я, ніяких нервів", - каже Дмитро. Його радість - дуже чиста і щира. Публікуємо цей текст, щоб і ви могли її розділити

На третьому році великої війни в самому центрі української столиці, під боком у президента й правоохоронних органів пригрілася велика група осіб, діяльність яких у минулому чи навіть тепер інакше, як проросійською, не назвеш. У нашому сьогоднішньому матеріалі мова про народних депутатів. Частина з них так давно в політикумі, що голосували ще за одіозні Харківські угоди, які стали основою для окупації Криму в 2014-му році. Інші під диктовку Януковича писали й ухвалювали диктаторські закони. Також вони до 2022-го, а в багатьох випадках і після 2022-го займалися проросійською пропагандою. Ми зібрали дані про таких депутатів. Створили шість категорій, серед яких, окрім згаданих вже голосувань та пропагандистської діяльності, є також високі посади за часів Януковича і участь в ефірах російських ЗМІ або власність на ЗМІ в РФ. Потім ми перевірили, наскільки кожен зі списку відповідає цим шести маркерам, і створили інфографіку. Ми також докладно розповідаємо, що спільного є в діях таких депутатів, і як вони вибудовують свою поведінку, аби залишатися при владі. А ще ми пояснюємо, що треба робити, аби в законний спосіб припинити їхню участь в українській політиці. Читайте в нашому матеріалі - і дивіться інфографіку