Texty.org.ua

Вітання! Сьогодні в нас історія про те, як УПЦ МП, попри деякі спроби відбілити свій імідж, остаточно довела - вона хоче й далі перебувати у фарватері московської церковної політики. Раніше ми писали про деяких священників у цій церкві, які мають проукраїнські погляди - але їхні голоси не зміцніли настільки, аби вони змогли протидіяти загальному курсу. Церква почала проти української влади і частини суспільства "хрестовий похід" - а на чолі його опинився Павло (Лебідь), який своєю неадекватною поведінкою зруйнував можливість уникнути радикалізації протистояння. Цілком очевидно, що така постать не може далі представляти головну київську святиню - Києво-Печерську лавру, однак Павло поки що не збирається здаватися. І на це є пояснення, адже Павло діє не сам. Хто стоїть із ним поруч? Яким людським і матеріальним ресурсом він розпоряджається? Чому, навіть зганьбившись побиттям військового у Хмельницькому і незгодою відспівувати полеглого бійця на Буковині, УПЦ МП і не думає йти на примирення, а, навпаки, підживлює протистояння? Читайте в нашому матеріалі

Привіт! Схоже, російські пропагандисти очікують українського контрнаступу навіть більше, ніж українське суспільство. От тільки ми очікуємо звільнення наших земель від загарбників. Натомість росЗМІ невтомно запевняють свою аудиторію, що у майбутніх боях ЗСУ однозначно зазнають поразки. Чому вони в цьому так впевнені? Наводять цілу низку причин: - тому що якісь неназвані західні аналітики сумніваються в успіху української армії - тому що окупаційні війська збудували дуже хорошу лінію оборони - тому що німецькі "Леопарди" - це сміття, яке везуть в Україну для утилізації, а от російські Т90 - це огого! - тому що читачі британської Daily Mail вважають, що Challenger 2 - нікудишні танки (про російські Т90 - див. вище) - тому що у України немає авіації (ну, тобто, взагалі немає) - тому що у України немає далекобійних ракет Якщо щось і є хорошого в російській пропаганді - то це те, що вона бреше самій собі. Сподіваємося, російські можновладці та їхні воєначальники вірять у те, що ця пропаганда пише, і далі продовжують вважати, що української армії не треба боятись - а отже, і готуватись до її дій. А якщо з майбутнього повернутися в теперішнє? Якщо запитати, чому ж тоді окупанти, які вже перемогли у омріяному ними майбутті, не можуть перемогти зараз - у Бахмуті? О, на це в них теж є пояснення! Виявляється, російські солдати просто поки що не хочуть там перемагати, а ще вони - великі гуманісти, і цей гуманізм їх стримує. Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Привіт! Мабуть, у вас, як і у нас, в стрічці багато цих симпатичних відео, коли маленький дрончик підлітає до ворожого танка і кидає снаряд прямо в люк. Нам завжди було цікаво, як спрацьовують ці "підвіси", на яких летить снаряд, тож ми знайшли запорізьких волонтерів, які їх виготовляють. Вісім 3Д-принтерів, десятки бобин з пластиком - такі витратні матеріали є в їхньому офісі. За день вони можуть виготовляти 4-5 готових систем, які потім їдуть на фронт, і там їх приєднують до звичайних "мавіків". Слідом за військовими, запорізькі волонтери називають такі пристрої "скидами" - від слова скидати. Як волонтери додумалися робити ці скиди, як їх удосконалювали після перших випробувань, чи важко це профінансувати, хто долучився до проєкту і кому надходить готова продукція - читайте в нашому репортажі

Привіт! Про цю битву колись знімуть повнометражний фільм - і він буде епічним. Бо і сама битва за Маріуполь була епічною - такого масштабу та залученості військ не пам'ятали з часів Другої світової. П'ять з половиною тисяч оборонців України стояли проти понад двадцяти тисяч окупантів. Але навіть за такого співвідношення сил Маріуполь обороняли 86 днів, із них 82 - в повному оточенні. Билися на суходолі і на морі, в повітрі, на заводах і на вулицях... Червоною лінією крізь епізоди важких боїв та бомбардування проходив "цивільний вимір" - життя людей, які не встигли виїхати з Маріуполя, перетворилося на пекло. Остаточної кількості загиблих ніхто не знає й досі, але, ймовірно, йдеться про понад 100 тисяч жертв. ТЕКСТИ реконструювали ключові бої й важливі події в житті цивільних мешканців міста від 24 лютого до 16 березня 2022 року. Як у Маріуполь прийшла війна, і як вона розгорталася в перший місяць - дивіться в нашому проєкті з мапами, графікою, фото та відео (Бажано дивитися на великому екрані для кращого відображення усіх складових проєкту)

Привіт! У нас на сайті регулярно з'являються публікації Енн Епплбаум - це американська журналістка, письменниця, авторка книжок на тему злочинів тоталітарних режимів. У тексті, який публікуємо нині, Епплбаум замислюється про те, чому російські окупанти під час повномасштабної війни в Україні вдаються до такої безпрецедентної, нелюдської жорстокості. Щоб проілюструвати відповідь на це питання, вона розповідає історію сільського голови Старої Збруївки, що на Херсонщині. Віктор Маруняк почувався відповідальним за громаду, яка його вибрала, тож разом із людьми організовував продуктовий і медичний фонди, коли з їжею та ліками почалися перебої. Для охорони села організували патрулі. Тож коли в село мали увійти російські війська, він збирався говорити з ними як самостійний, спроможний представник місцевого самоврядування. Але росіяни, які увійшли в село на Херсонщині, були не готові зустріти таких людей, як Маруняк - і він опинився в катівні. Вони були не готові зустріти таких людей і в Бучі, в Ірпені, на Харківщині та Запоріжжі. Вони вперше бачили перед собою волонтера і не вірили, що він діє з власної волі, а не за вказівкою СБУ, ЦРУ чи будь-якої іншої влади. Вони думали, що легко змусять українців слухатися. А виявилося - українці вміють самоорганізовуватися, самі знають, що їм треба робити, і вони не слухаються! Не підкоряються! Неспровокована жорстокість, з якою діють окупанти, дивує багатьох на Заході. Енн Епплбаум, здається, зрозуміла, що може бути причиною такої жорстокості. Читайте її пояснення

Вітання! Нещодавно до заповідника "Асканія-Нова" таки дісталися окупанти: до складу делегації увійшли російський можновладець Кірієнко, український зрадник Сальдо і нікому не відомий новий "директор" Мєщєряков. Перед тим, як вони з'явилися і взялися встановлювати російські порядки, до заповідника під виглядом журналістів вже навідувалися діячі від ФСБ. Про візит окупантів написали вже багато, але мало хто звернув увагу на важливий момент: досі "Асканія" була українською! Від самого 24 лютого 2022 року, коли російська бронетехніка вийшла на дорогу Чаплинка - Асканія-Нова, і до приїзду окупаційної делегації тут працював український персонал, якому держава Україна платила зарплатню, а корм для тварин та інші потреби забезпечували, отримуючи допомогу з усього світу! І навіть на будівлі селищної ради Асканії досить довго був синьо-жовтий прапор. Як заповідник "Асканія-Нова" так довго вдалося зберігати українським - ніби острів свободи посеред окупованих територій? Ми поговорили з директором біосферного заповідника “Асканія-Нова” Віктором Шаповалом, який сьогодні перебуває на підконтрольній Україні території, та природоохоронцем, головою ГО "Українська природоохоронна група" Олексієм Василюком. В чому унікальність заповідника? Чому працівники не могли кинути тварин напризволяще? Як персонал думав наперед і заготував запаси їжі для тварин, яких вистачить ще на багато місяців? Що загрожує "Асканії-Новій" після приходу окупантів, і як можна буде протидіяти злу, яке вони, швидше за все, заподіють? Читайте, що кажуть наші співрозмовники

Друзі‼ «Вокс Україна» провів 13 лекцій та воркшопів, залучив 330 учасників, які задонатили на підтримку ЗСУ понад 318 000 гривень, і продовжує свій волотерський марафон. Цього разу навчатимемося тому, що має вміти кожен — мистецтву публічних виступів. Адже незалежно від того, як часто і за яких обставин вам випадає звертатися до інших людей, важливо бути готовим впевнено і переконливо доносити свої думки та аргументи. 📣6 квітня, у четвер, о 17:00 запрошуємо вас на благодійний воркшоп «7 порад для вдалого публічного виступу». Під час цього онлайн заходу ви дізнаєтеся: 🔸з чого почати, щоб слухали; 🔸як налаштувати камеру і світло; 🔸звідки береться поставлений голос; 🔸як заспокоїтися; 🔸як уникнути ступора; 🔸куди сховати екання; 🔸як відповідати на каверзні запитання. Своїми знаннями та досвідом поділиться Оксана Муляр, тренерка з публічних виступів, PR-менеджерка, фахівчиня з кризових комунікацій. 👉Реєструйтеся тут @vox_ukraine

Привіт! Жабу треба варити повільно - таку точку зору не раз можна було зустріти в українських та західних ЗМІ, коли йшлося про те, чому Україна та партнери не роблять ставки на швидку перемогу над РФ. Це, вочевидь, стосується й тих самих горезвісних "червоних ліній" Росії, перетнути які минулого року на Заході так боялися. Тепер, схоже, лінії дедалі безстрашніше перетинаються, а жаба таки потроху вариться. Це видно щонайменше з того, як змінився тон в російських пропагандистських медіа. Вони вже не беруть Київ за три дні, їхні танки не їдуть ні на Варшаву, ні тим паче на Берлін, ракети не летять на Вашингтон, а іскандери не сміються. Натомість вони відбивають атаки та прориви ЗСУ на Запорізькому напрямку, не допускають перегрупування та ротацію наших бійців на Куп'янському, і ледве вистоюють проти 80-тисячного українського війська під Бахмутом. Під тим же Бахмутом вони потерпають від німецьких танків Леопард (вочевидь, уявних, бо ніяких Леопардів там немає), а також по доброті душевній припиняють вогонь на час приїзду в місто президента Зеленського, й у відповідь отримують віроломний український контрнаступ. Так само мляво й обережно роспропагандисти пишуть і про майбутні українські контрнаступальні дії. І навіть - о горезвісні червоні лінії - взялися обговорювати, вдасться чи не вдасться Україні відвоювати Крим. Рік тому важко було уявити, щоб поруч зі словами "український наступ на Крим" не стояло словосполучення "ядерний удар" - тепер же це словосполучення дедалі частіше не використовується, а словосполучення "український контрнаступ" дедалі частіше з'являється по сусідству зі словом "успіх". Що ж, вітаємо російських пропагандистів - зі стадії торгу вони переміщуються на стадію депресії. А там уже й до прийняття недалеко. Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди Сибірський мужик мріє про "дуель з Леопардом", росіян залякують ураном, а слова Сі про "дорогого друга Путіна" очолили хіт-парад. Свіжий моніторинг

Привіт! Чому говорять, що без відвоювання Криму Україна ніколи не буде в безпеці? Сьогодні до вашої уваги матеріал, який намагається прояснити це питання. Отже, чому важливий Крим? Чому окупація півострова була конче необхідною РФ, і чому Україні дуже залежить на тому, щоб його повернути? В чому головна цінність цієї невеликої ділянки суходолу? Дослідник воєнної історії ChrisO_wiki звертає увагу на те, що сільське господарство Криму є маргінальним, якщо не забезпечувати постачання води з материка. Наземних природних ресурсів на півострові немає. Туризм розвинувся лише після другої світової, а промисловість у Криму - мізерна. Справжня цінність Криму полягає у його географічному положенні. І до речі, це географічне положення та шляхи, якими пов'язаний Крим із материком, створює найбільші труднощі в його відвоюванні. Хоча, попри всі труднощі, є й деякі можливості. Як воювали за Крим, чому здебільшого це були не завойовницькі війни, а набіги, яким чином Російська Імперія наприкінці 18 століття зуміла зробити півострів своїм і, головне, чому нас вчить пов'язана з ним воєнна історія - читайте докладно

Привіт! Підполковник британської армії у відставці Ґлен Ґрант багато разів схвально відгукувався про дії української армії. Водночас він, добре знаючи українську військову "кухню", бо працював над реформами Міноборони та Генштабу, говорить і про проблеми управління в українському війську. Ми попросили пана Ґлена докладніше про це розповісти, і він написав для нас статтю. Кілька ключових тез: - Тим, хто не є військовослужбовцем Великої Британії, важко зрозуміти ступінь рівності й довіри між молодими та старшими офіцерами, завдяки якому система працює. - Роль молодших офіцерів на полі бою життєво важлива. Сержант має повністю перейматися бойовими діями й матеріально-технічним забезпеченням, а завдання офіцера полягає в тому, щоб розуміти та повідомляти всім, що відбувається зараз, і, що, ймовірно, станеться далі. - Команди повинні бути максимально сильними й міцними. Офіцери, які не можуть цього організувати, не повинні командувати. - Старші командири повинні завжди запитувати війська, які стоять нижче, що вони (старші) та їхня команда зробили добре, а що ні. - Війна не терпить зарозумілості, самовдоволення, бюрократії чи зволікань. - Мертві солдати не можуть воювати. Статтю підполковника Ґранта повністю читайте за посиланням

Привіт! Історія цього чоловіка відгукнеться тим, хто читав розповідь австрійського психіатра Віктора Франкла про його перебування в концтаборах Аушвіц і Дахау. Ця історія свідчить про те, що між нинішніми росіянами та нацистами під час Другої світової є чимало спільного - щоправда, росіяни демонструють більший ухил в варварство. 45-річний Максим Колесников - родом з Донецька, переїхав у Київ 20 років тому, у 2015 воював на Донбасі. Потім працював у великій фінансовій компанії, але мріяв перепрофілюватися на психотерапевта, коли його застало повномасштабне вторгнення. Він брав участь у бойових діях на Київщині, торік у березні потрапив у полон і провів там 321 день. Про перебування в російській неволі він розповідає дуже докладно. Особливо цікава та частина, в якій він говорить, як вирішив зберегти себе в таких важких обставинах, як розробив для себе систему з певними точками опори, і як йому зрештою це допомогло. Його настанови допоможуть і тим, кому важко переживати війну. "Ми воюємо, щоб у нашій країні в принципі було неможливим таке ставлення до людей, як у Росії. Морити голодом, бити беззахисних, добивати поранених, розстрілювати полонених - все це варварство, ознака нелюдей. Вони приречені, а ми переможемо", - каже Максим. Читайте його розповідь

Привіт! Пам'ятаєте, як минулого року західний світ зважував кожний свій крок, аби не розізлити Путіна і не викликати катастрофічної ескалації? Як дослухалися до "червоних ліній" РФ, а слова про те, що "Україна не повинна зазнати поразки" виглядали для обережних західних лідерів та їхніх ЗМІ заледве не радикальними? Ніхто й гадки не мав про те, щоб заявити: так, Україна має перемогти, і так, Росія має програти. Що ж, схоже, відтоді уявлення про те, як має закінчитися війна, змінилися, і тепер є новий консенсус. Він полягає в тому, що Путін має зазнати нищівної поразки в Україні. Дуже докладно цю тему роз'яснює авторитетне видання Foreign Affairs. В матеріалі йдеться про те, що Путін хоче і хотітиме воювати далі. На це є низка причин. По-перше, його параноїдальні ідеї про те, що Україна є частиною РФ, і що насправді він воює з колективним Заходом і НАТО. По-друге, тому що йому ніхто не може перешкодити: ані еліти, ані ліберали, ані населення, ані військові. По-третє, тому що під час війни суспільство (якщо так можна сказати про росіян) згуртовується навколо лідера, тож загроза бути скинутим, вигнаним або вбитим для Путіна є меншою. І по-четверте, тому що ця загроза для нього зростає в геометричній прогресії, якщо він закінчить війну без помітних перемог. Як Україна і Захід можуть перешкодити кремлівському тирану, який, схоже, вирішив розтягнути війну на роки або навіть десятиліття? Простих відповідей, звісно, немає, але є деякі очевидні речі, які слід зробити. Про що йдеться - читайте в нашому перекладі матеріалу