Texty.org.ua

Привіт! Коли ця історія починалася 20 років тому, усе мало зовсім інший вигляд. Компанія Apple вирішила пов'язати свій бізнес із Китаєм. І за цим стояв не лише фінансовий інтерес: політики у Вашингтоні підтримували таку співпрацю, сподіваючись, що вона допоможе "поширити демократичні цінності". Це сподівання виявилося лише ілюзією - причому, ілюзією небезпечною. Авторка цього матеріалу показує, як дедалі відчутніша авторитарна тенденція в Китаї призводить не тільки до фінансових втрат Apple - але й до втрат репутаційних, з якими важко впоратись. А що стосується "поширення демократії" - то про нього годі й мріяти. Ситуація, коли працівники iPhone City в паніці від поширення ковіду пішки долають десятки кілометрів, тікаючи зі своїх робітничих гуртожитків - це не про демократію, а про дикість. Було б логічно, аби "найцінніший американський бренд, який дедалі більше прив’язується до найбільшого геополітичного суперника Америки", почав позбуватися своєї залежності від Китаю. Так це бачать політики - і цього вони вимагають. Але їхня логіка не завжди дружить з практичними можливостями. Зараз понад 95 % усіх iPhone, AirPods, Mac і iPad виробляють у Китаї - і це неможливо швидко змінити. Чому - читайте в нашому матеріалі

Привіт! Дивовижні танки Леопард з'явилися на полі бою в Україні, якщо вірити російській пропаганді. Дивовижні вони тому, що одночасно вони і є, і їх як би немає. З одним із таких танків мала справу російська ДРГ десь на болотах Херсонщини. Танк вони буцімто "захопили", але показати його не змогли: мовляв, вивезти його у тил не вдалося, тож танк затопили в болоті. Де цей танк, де це болото - не вказується. Ще один Леопард ненадовго з'явився в твіттері постпреда РФ при ООН Дмитра Полянського. Цей танк нібито захопили в Бахмуті - втім, твіт постпреда разом із танком невдовзі щез. Ще якісь німецькі танки Шредінгера буцімто їхали на лінію фронту. Та так і не доїхали - розвалились по дорозі. Де це було - знову не вказується, жодних візуальних доказів теж нема. Усі ці історії про танки, які руйнуються на ходу і які на словах так легко захопити, вкладаються в загальну канву - про неспроможність української армії напередодні її контрнаступу. Мовляв, ЗСУ не мають ані сил, ані засобів напередодні свого наступу. В українських бійців немає боєприпасів - пояснюють пропагандисти, киваючи на "злиті документи Пентагону". Кажуть, Вашингтон умисно злив документи, бо там очікують провалу українських сил і заздалегідь готують грунт, аби зректися України. Втім, деякі з дезінформаторів усе ж підстеляють соломку і говорять про можливий успіх ЗСУ - мовляв, якщо цей успіх таки буде, Захід все одно зречеться України. Чому? Бо так. Цікаво, хто ж досягне цього успіху, якщо у України "немає сил і засобів"? Мабуть, українські війська Шредінгера, яких нема - але все ж таки (якщо рашисти побіжать) вони є. Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Реєстровані партнерства в Україні🤝 Історія реєстрованих (цивільних) партнерств, який стан справ на сьогодні у світі та коли розраховувати на врегулювання в Україні — читайте статтю аналітикині "Вокс Україна" Вікторії Агапової. Нижче — коротко про рух питання за останні 9 років👇 ⚧Війна стала одним із каталізуючих факторів актуалізації вирішення питання впровадження реєстрованих партнерств в Україні. Зокрема, медійного розголосу набула історія Лєди Космачевської. Жінка заявила про намір укласти шлюб із другом-геєм, аби у разі його зникнення чи загибелі мати можливість вирішити всі юридичні питання, оскільки її друг не має близьких родичів, окрім партнера, з яким він у стосунках понад 15 років. «Друге дихання» питання реєстрованих партнерств отримало влітку 2022 року. Петиція про легалізацію одностатевих шлюбів, ініційована Анастасією Совенко, набрала необхідні 25 тис. підписів та була розглянута Президентом України.Володимир Зеленський повідомив, що уряд «напрацьовує варіанти рішень стосовно легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства у рамках роботи з утвердження та забезпечення прав і свобод людини». 1⃣На початку 2023 року Святослав Шеремет, експерт з питань ЛГБТК, повідомив, що Міністерство юстиції почало роботу над законопроєктом про цивільні партнерства і має її завершити до грудня поточного року. Він також зазначив, що за основу взято концепцію, розроблену громадськими організаціями. Роботу над законопроєктом від уряду підтвердила на початку березня і заступниця міністра юстиції з питань євроінтеграції Валерія Коломієць. Хоча тексту документу поки нема, за її словами, концепцією передбачається запровадження реєстрованого цивільного партнерства лише для одностатевих пар, визначається конкретний перелік їхніх прав та обов’язків, регулювання партнерського договору. Шлюби, які були укладені між громадянами України однієї статі за кордоном, будуть прирівнюватися до реєстрованого партнерства в Україні. Планом законопроєктної роботи ВРУ на 2023 передбачається розгляд даного проєкту (завдання № 297) у IV кварталі. 2⃣Водночас, 13 березня 2023 року у ВРУ було офіційно зареєстровано альтернативний законопроєкт №9103, який подала 7 березня народна депутатка Інна Совсун. В цілому, експерти позитивно оцінюють як саму ідею законопроєкту «Про інститут реєстрованих партнерств», оскільки її реалізація уже давно на часі, так і безпосередньо текст законопроєкту №9103. Громадські організації та правозахисні центри активно вітають реєстрацію законопроєкту у ВРУ і навіть створили 28 березня 2023 року петицію на його підтримку. 👉Стаття на сайті Воксу 📲Підписуйтеся на канал Вокс Україна/VoxUkraine!

Привіт! Ніхто з нас не знає, чи є зараз у України вирішальна перевага у вогневій потужності, боєприпасах, чисельності військ і логістиці на полі бою (якщо, звісно, серед нас нема Залужного :)). Та всі ці показники можуть і не бути вирішальними, коли почнеться контрнаступ ЗСУ. Про це пише Франц-Стефан Гаді, старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень. У матеріалі для Foreign Policy науковець пояснює, що справді матиме значення у перший же день наступу. Важливішими є речі, які важко виміряти: наприклад, фактор несподіванки, лідерство на полі бою та бойовий дух. Саме вони, а не лише зброя, допоможуть визначити, чи вдасться ЗСУ уникнути несприятливого для себе результату. Що таке цей несприятливий результат? Це черговий раунд війни на виснаження. Щоб зрозуміти, наскільки безкінечною може бути така війна, варто поглянути на Бахмут. Що потрібно для того, щоб війни на виснаження не було на інших ділянках фронту? "Досвід попередніх воєн свідчить, що початкова фаза атаки часто формує характер подальшого бою і визначає стратегічний вплив наступу", - каже Франц-Стефан Гаді. Уважно прочитавши його колонку, можна зрозуміти, наскільки тонкою має бути гра українського військового керівництва, аби не "провалитися" у затяжну фазу. Чого варто досягти на самому початку великого бою - читайте

Привіт! Одне з головних завдань, яке ставлять перед собою російські окупанти, коли захоплюють певні території - це стерти людям на окупованих територіях пам'ять. Для того, аби люди підкорялися, в них не повинно бути розуміння того, хто вони, яке в них коріння, на яких принципах було збудоване життя їхніх родин, і чим вони відрізняються від зайд-загарбників. Стиранням пам'яті, до речі, активно займалися більшовики, те саме сьогодні намагається робити російська влада і пропаганда, яка їй служить. Сьогоднішня історія - про те, як пам'ять про трагічні події була збережена і оприявнилася після багатьох десятиліть. Латишка Лінда Остер почула цю історію в 2010 році. Її бабуся Антоніна Боравіка розповіла, як малою дитиною пережила лихоліття Голодомору в Україні. Розповідь старенької так вразила Лінду, що вона записала її на диктофон. Минуло більше десяти років, почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Лінда Остер зрозуміла, що російські звірства, які відбуваються в наші дні, резонують зі спогадами її бабусі. Тож вона звернулася до Музею Голодомору і передала йому запис. Її бабуся, досконало володіючи латиською мовою, все життя вважала себе українкою, не шукала нової, латиської ідентичності. І яскраво пам'ятала те, що зробили з нею та її родиною. "Якби не радянський режим, у Антоніни Боравіки було б щасливе дитинство, - каже Лінда Остер. - Вона прожила б зовсім інше життя. Якби..." Сьогодні з цим можуть погодитися мільйони українців. Ми жили б зовсім інше життя, якби не людожерський російський режим, який успадкував від радянського найгірше й найпотворніше

Привіт! Не тільки сучасна російська пропаганда робить з Пушкіна ідола. Так само діють і російські ліберали. Всі роблять це зі своїх власних причин - і ці причини справді існують. Відтоді, як він загинув на дуелі, Пушкін ким тільки не був. Він був прихильником царевбивства і носієм протестних ідей, про якого намагалися пошвидше забути після його смерті. Згодом цю іпостась відкинули, і перетворили його на імперця, затятого прихильника великоруського колоніалізму. Минуло трохи часу - і Пушкін знову постав як борець з царатом і радянський символ. Його перетворили на масовий продукт, який з'являвся у шкільних підручниках з літератури та на вулицях і площах велетенського СРСР у вигляді пам'ятників. Ким він був насправді - під усіма цими масками важко розгледіти. "Деміфологізація російських письменників, починаючи з Пушкіна, безумовно, корисне заняття. Це передбачає українське чи польське антиімперське "прочитання" Пушкіна – за умови, що воно не єдине". Про це пише дослідник аналітичного центру Carnegie Europe Томас де Ваал. Чому Пушкін став настільки осоружним для українців, чому зараз він сприймається як символ російської агресії, і чому насамперед росіяни мусять дати собі раду з цим нашаруванням міфів - як і з усією своєю псевдо"великою" літературою - читайте в нашому перекладі розвідки де Ваала

Розмови про примирення України з Росією зараз є марнуванням часу. Це добре розуміють українці, але багатьом європейцям це невтямки. Багатьом нашим співгромадянам важко пояснювати європейцям, чому компроміси з Росією як країною і з росіянами як її населенням для українців неможливі. Сьогодні пропонуємо короткий посібник для таких розмов - поширюйте для своїх друзів, які зараз за кордоном. Для європейців Росія часто й досі овіяна певним міфом (бо вона століттями його створювала), а історію колоніального поневолення сусідів Росії, в тому числі й України, на Заході знають дуже мало людей. Там здебільшлго геть нічого не чули про претензії Росії на Київську Русь, українські визвольні війни, Розстріляне відродження, шістдесятників і вічний російський імперіалізм, носіями якого є найліберальніші російські ліберали. Наша історія залишається для Заходу таємницею - але це легко можна виправити за допомогою простих аргументів та аналогій. Як правильно вибудувати дискусію з європейцями, які не розуміють, чому РФ напала на Україну, і чому українці не хочуть іти на поступки заради "миру"? Читайте ключові пояснення

​Привіт! Запрошуємо на навчальний курс для викладачів з журналістики та журналістів-початківців. Докладно читайте на постері. Форма реєстрації: https://forms.gle/YryV7TtqeMQ4yNXEA

Привіт! Одне з улюблених занять російської пропаганди - сіяти ненависть. Минулого тижня пропагандисти спрямовували свої сумнівні таланти на те, щоб посіяти ненависть між "простими українськими солдатами" та їхніми командирами. Виявляється, після того, як в українські підрозділи надходить зброя, передана Сполученими Штатами, "прості українські солдати" цієї зброї часом і не бачать. Чому? Правильно, за цим стоять командири. Замість того, щоб використовувати зброю за призначенням, вони продають її якимось невідомим "злочинцям", а на виручені гроші купують собі дорогі автомобілі. Продажі отриманої від США зброї нібито набули воістину приголомшливих масштабів: пропагандисти пишуть, що "зачастую" ця зброя йде на контрабанду і її прибирають до рук злочинні угруповання в Європі. Уявляєте собі яку-небудь італійську Коза-Ностру з Хаймарсом? Але гендлюють не тільки зброєю. Поки "прості українські солдати" скніють від голоду і холоду, їхні командири з розмахом продають американські пайки та іншу їжу. Не гребують і продажем найріднішого - на якихось українських сайтах буцімто бачили оголошення про продаж якогось "спецсала". Що це за спецсало таке - не пояснюється, але очевидно ж, що щось дуже і дуже специфічне. Усі ці казочки свідчать про одне: пропагандисти вже майже двадцять років не можуть прийти до тями. Вони й далі впевнені в одному дуже хибному упередженні: що за допомогою зовнішнього втручання українців можна посварити і навіть вивести на майдан. Так вони думають щонайменше від 2004 року, і навіть прикрий випадок чмоні-Медведчука, який гроші взяв, а майдан так і не зробив, нічому їх не навчив. Тож вони знову і знову намагаються здійснити це "втручання", аби посварити бійців та командирів ЗСУ і викликати розбрат в українській армії. Мабуть, розуміють: якщо українська армія залишиться монолітною, то російській армії буде дуже, дуже боляче. Читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Привіт! Вчора було про міни, а сьогодні - про розмінування. Хочемо розповісти про цікаву, стімпанкову на вигляд машинку з дещо смішною для українців назвою Pookie. Але в тому, як вона допомагала людям, нічого смішного не було - завдяки Pookie врятовано сотні життів. Відправною точкою для появи цієї машини стала сімейна трагедія, яка сталася в 1973 році. Двоюрідна сестра дружини автомобільного інженера Ернеста Коншеля загинула в північно-східній Родезії, коли автомобіль, в якому вона їхала, підірвався на протитанковій міні. Тоді тривала родезійська війна, і повстанці, яких підтримували СРСР та Китай, мінували шляхи сполучення. Коншель тоді жив із родиною в столиці невизнаної республіки Родезії, Солсбері. Безглузда смерть родички настільки його вразила, що він вирішив застосувати свої навички, аби убезпечити від такого інших людей. Результатом задуму стала броньована машина для виявлення наземних мін Pookie, яку взяли на озброєння інженерні війська в листопаді 1976 року. Що це за машина, що вона вміє, чому вона дотепер залишається єдиною в своєму роді, і чому завдяки своїй унікальності могла б стати корисною в Україні - читайте наш адаптований переклад історичної розвідки з сайту Keymilitary

Привіт! Автор цього матеріалу каже, що йому бракує слів, аби передати враження від того, що він бачив на своєму шляху. Спустошені, зметені артилерійським вогнем містечка й села. Руйнування, що простяглися на десятки кілометрів. Потрощені хати, обгорілі каркаси будівель, поламані дерева, танки й бронемашини, що іржавіють на узбіччі... Таким сьогодні є ландшафт частини Донеччини, з якої вже відкотилася війна. Але після того, як бойові дії закінчилися - залишилася земля, всуціль "нафарширована" мінами та іншими боєприпасами, яких тут "насіяли" окупанти. Наш кореспондент напросився до розмінувальної групи ДСНС, аби зрозуміти, як влаштована робота саперів. Він побачив, як знешкоджують протитанкову міну, побував на колишній позиції ворожої артилерійської батареї, дізнався, яку роботу сапери виконують в першу чергу, та з'ясував, чому "пелюстки" такі небезпечні і чому саме з ними українцям, які вертаються на деокуповані території, треба бути дуже обережними. Читайте в репортажі

Привіт! Ці кадри недавно збентежили весь світ - велетенська будівля 26 поверхів на околиці китайського міста Ічжоу, яку вважають найвищим свинарником у світі. На цій вертикальній свинофермі за тваринами спостерігають в командному центрі, який не поступається центру управління NASA. Ферма високотехнологічна, кожен поверх присвячений окремому етапу: наприклад, на одному вигодовують вагітних самок, на іншому - дбають про поросят, на третьому - про підсвинків і так далі. Свинячі екскременти частково повторно використовують для виробництва електроенергії. Залишковим теплом із сусіднього цементного заводу забезпечують теплі ванни і підігрів питної води для свиней - усе для того, щоб швидше росли і з'їдали при цьому менше корму. Така ферма має місткість у більш ніж мільйон свиней на рік, скоро поруч виросте ще одна така сама багатоповерхівка. Судячи з усього, ферми-фабрики в Китаї розвиватимуть і далі. Чому в Китаї почали будувати вертикальні ферми? Чому там також взялися клонувати суперкорів, які дають збільшені надої молока? Чому вважають, що вертикальні ферми вплинуть не лише на Китай, а й на увесь світ? Читайте в нашому матеріалі