Texty.org.ua

​🧐 Шукають російськомовних лікарів та ризикують потрапити у рабство: про що спілкуються українські біженці за кордоном ТЕКСТИ спільно з Центром стратегічних комунікацій (телеграм-канал - @spravdi) промоніторили 180 телеграм-спільнот і 13 вайбер-чатів українців у Німеччині, Польщі та Чехії. Мета дослідження — виявити проросійську дезінформацію й наративи в середовищі українських біженців. Що з цього вийшло – дивіться на слайдах ⤴️ Детальніше про дослідження – читайте тут.

Привіт! За пару тижнів виповниться рік, як в Україні почалася війна. Відтоді російський диктатор Владімір Путін не тільки не досяг жодної з цілей, які він ставив перед своєю "СВО", але й розтратив близько половини боєздатності своєї армії. Але при цьому не схоже, що він планує зупинитись або бодай трохи опритомніти - ба більше, він планує новий наступ. З огляду на це Захід мусить кардинально змінити свій підхід до війни в Україні. Про це пише Майкл Макфол, директор Інституту міжнародних відносин Стенфордського університету і колишній посол США в Росії. І його думки настільки співзвучні нашим, що ми вирішили майже повністю перекласти його статтю для Foreign Affairs. Макфол говорить про те, що саме і як саме слід зробити для того, аби Україна здобула вирішальну перемогу. Він каже, Захід не повинен діяти поступово, як досі - ні, слід зробити "великий вибух" - і оголосити про надання усього необхідного для України, від літаків до систем ATACMS, 24 лютого, в першу річницю повномасштабного вторгнення РФ. І це матиме психологічний ефект у Кремлі, який важко переоцінити. Цей психологічний ефект спричинить певні наслідки, які в кінцевому підсумку теж матимуть значення для перемоги України. Так, треба враховувати ризики - але малоймовірно, що Путін вдасться до використання ядерної зброї. Тож Заходу треба відкинути ці страхи і щодуху стискати лещата. Як саме - читайте в нашому перекладі матеріалу

Привіт! На Різдво за юліанським календарем в Україні сталося справжнє диво: в Успенському соборі Києво-Печерської лаври відбулася святкова служба священників Православної церкви України. Однак дивом це здається лише тому, що заведено вважати - Києво-Печерська лавра завжди була прихистком проросійських сил. Але чи так це насправді? Аби з'ясувати, що, коли і як під час новітньої історії відбувалося з Лаврою, ми поспілкувалися з представниками Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” . Як там розповіли, від Української революції й до 1930 року богослужіння в Лаврі здійснювалися українською громадою, українською мовою - аж поки не почалися репресії Радянської влади. Також цікаво, що Російська православна церква в її радянській версії з'явилася на території Лаври після того, як Київ у 1941 році окупували німці. Саме тоді представники РПЦ здобули дозвіл від окупаційної німецької адміністрації здійснювати богослужіння на території Лаври. Нещодавня історія теж сповнена несподіваних поворотів. Наприклад, скандальний настоятель Лаври о. Павло (Лебідь) донедавна тримав свій вплив на багатьох українських бізнесменів та чиновників на тому, що створив імідж людини, прокляття якої здійснюються. І в попередньому, і вже в цьому столітті Лавра не раз мала шанси стати осердям українського релігійного життя. Але "русскій мір" силоміць вчепився у нашу святиню. Як це відбувалося - розповідаємо в нашому матеріалі, показуємо на інтерактивній графіці. Що коїться зараз, і чи повернуть нарешті українці свою Лавру собі - читайте

Привіт! У найближчі десятиліття Китай занепадатиме, США - розвиватимуться, і все це пов'язано з демографією. Так само частково з демографією пов'язаний і напад Росії на Україну. "Росія захотіла урвати додатковий кусень пирога - більше населення й домінування над багатою, але мирною Європою, що старіє", - певен автор цього матеріалу, Олексій Соболєв, який на момент написання статті був директором ДП "Прозорро.Продажі", а зараз працює заступником міністра економіки. Коливання кількості населення, звісно, не єдина відповідь на всі-всі запитання, але її вплив чималий, - пояснює Соболєв. І наводить дані, які красномовно свідчать про те, як житимуть ті чи інші країни Європи та світу залежно від того, скільки у них є - і буде в майбутньому - працездатного населення, дітей, пенсіонерів. Є дані й про Україну - втім, треба розуміти, що в нас багато чого залежить від війни. Ми підготували багато інфографіки, щоб проілюструвати цей дуже цікавий матеріал. Читайте і дивіться!

Привіт! Такі матеріали, як сьогодні, викликають сильні емоції - співчуття, обурення, гнів... Розповідаємо про густонаселений район Харкова, Північну Салтівку - та про те, як вона зимує після всього того лиха, яке було заподіяне російськими окупантами. Від самого початку вторгнення і до травня 2022 Північну Салтівку обстрілювали - щодня! У людей на очах руйнувалися їхні домівки, лишаючи їм щемкі спогади про те, як вони тут жили, як були щасливими, як зростали їхні діти... У багатьох, хто на початку війни поїхав з Харкова і згодом повертався до рідного мікрорайону, аби подивитися, що з будинком, були надії - а може, не зачепило... Та у більшості - таки зачепило. Це можна побачити на інтерактивній карті, яку ми створили разом із харківськими журналістами, які допомагали збирати дані та готувати матеріал. На цій карті будинки, які постраждали, позначено червоним. Червоний - майже весь мікрорайон... А втім, Салтівка не журиться, не втрачає надії. Багато людей зимують - і потроху ремонтують свої квартири, допомагають сусідам, доглядають двори і годують покинутих тварин. Про розстріляну, але нескорену Салтівку - читайте наш матеріал, дивіться фото, відео і мапу, слухайте подкаст

Привіт! Пам'ятаєте, наскільки масовано на початку війни російська пропаганда використовувала слова "денацифікація" та "демілітаризація" в якості пояснення причин вторгнення? РосЗМІ "форсили" ці "меми" на всіх доступних майданчиках, силоміць втовкмачуючи їх у голови своєї аудиторії. Але в процесі їм, мабуть, таки стало ясно: жоден кулемет не хоче стріляти кулями з гівна. Тож довелося змиритися з тим, що слова на букву "д" не приживаються - і тепер вони майже цілковито відійшли у забуття. А що ж натомість? А натомість цілком невимушено в лексиконі пропагандистів з'являється інше слово: "поражение". Ні, не так, а ось так: ПОРАЖЕНИЕ. Як ми не без задоволення помічаємо під час підготовки наших моніторингів, про поразку РФ у війні тамтешні пропагандисти пишуть дедалі частіше. Якою саме вони бачать цю поразку, що найбільше їх тригерить? До якого варіанту поразки вони намагаються привчити свою аудиторію? Давайте подивимось. Насамперед, прикметно те, що слово поразка зазвичай вживається не саме по собі, а в словосполученні. Як от, наприклад, "повна поразка". Або, ще краще, "тотальна поразка". Ну а далі варіанти. Це, зокрема: - рефедералізація російської держави - створення вільних і незалежних держав на постросійському просторі - розпад Росії - окупація території РФ західними країнами за прикладом Німеччини у 1945-му році - відділення окремих російських територій та приєднання їх до інших країн На цьому тлі дуже сміховинно виглядають запевнення, що від думок про поразку росіяни лише міцнішають, стають впевненішими і от-от здобудуть "повну і тотальну перемогу". Ще смішніше читати про те, що Путін і тільки Путін вирішує, чи зможе Україна утримати ті позиції, на яких вона перебуває сьогодні. Ну а цитування дипломата-пенсіонера Кіссінджера про те, що Росії слід дозволити залишитися серед "хороших" країн і що РФ є повноцінною частиною Європи вже навіть не смішні, а жалюгідні, і зчитуються як завуальовані благання зглянутися й не добивати... А пам'ятаєте, як усе бравурно починалося? Взяти Київ за три дні, еге ж... Що ж, побачимо, якою буде поразка Росії в дійсності - а поки що читайте в нашому свіжому моніторингу, який контекст і наратив створюють для свого майбутнього краху тамтешні пропагандисти

Привіт! Однією з багатьох дивовиж для країн Заходу, які скептично ставилися до здатності України протидіяти російському вторгненню, стало те, що за весь цей час Росія так і не змогла здобути панування в повітрі. Далебі, повідомлення російської пропаганди про "знищення всієї української авіації" та "всієї протиповітряної оборони", які розповсюджувалися як на початку війни, так і згодом, зараз виглядають просто смішно. Утім, Україна теж не має переваги в повітрі. Як пише The Economist, Україна не підтверджує, скільки літаків і пілотів вона втратила, але вона, безсумнівно, відчуває наслідки річного виснаження. Гірше того, постійні обстріли російськими військами об'єктів критичної інфраструктури та житлових районів призвели до того, що запаси зенітних ракет в Україні стали небезпечно низькими. На цьому тлі Україні, безсумнівно, стали б у пригоді західні винищувачі. Мабуть, усі ви, як і ми, вже напам'ять знаєте причини, на які посилаються західні країни, кажучи про неможливість надання літаків. Це, зокрема, і "ескалація", і "складність техніки", і "відсутність належно обладнаних злітно-посадкових смуг". Та хоч нам ці причини можуть здаватися просто відмовками, за ними дійсно стоять суто практичні речі, з якими так чи інакше доведеться впоратись. Що потрібно для того, щоб подолати всі перешкоди та отримати літаки? Що з цього Україна вже почала робити? Читайте в нашому перекладі матеріалу The Economist

Вітання! Серед наших співгромадян, які рятуються від війни у країнах Європи, чимало вірян православної церкви. Багатьом із цих людей потрібна підтримка, адже здебільшого це жінки різного віку, з дітьми та онуками на руках, у складних життєвих обставинах. До яких церков вони ходять за кордоном у пошуках допомоги та розради? Як виявилося, попри те, що Російська православна церква підтримала вторгнення РФ в Україну, а патріарх Кіріл пообіцяв повне відпущення гріхів російським солдатам, які йдуть в Україну вбивати, але гинуть самі - чимало українців в європейських країнах вчащають до російської церкви. Однак треба розуміти, що структура РПЦ за кордоном дуже розгалужена. Ми вирішили з'ясувати, як влаштовано цю мережу церков, чи всі російські парафії слід автоматично вважати представництвами ФСБ, а також чому українцям варто шукати альтернативи навіть “опозиційним” росхрамам. Розповідаємо - і показуємо на інфографіці - що ми з'ясували. Також даємо відповідь на питання, які парафії слід обрати, аби гарантовано не стати мішенню "русского міра". Читайте в нашому лонгріді

"За нашими медиками цілеспрямовано полюють російські снайпери, наші евакуаційні машини накривають прицільним вогнем. Такого не було в жодному конфлікті сучасності". Так говорить військовий лікар Крістіан, який приїхав із Франції рятувати на війні поранених українських бійців. Він побував на багатьох війнах - але того, що витворяють росіяни, не бачив ніде. За його словами, протоколи НАТО щодо "золотої години", коли поранених можна забрати з поля бою, аби швидко доправити до шпиталю, тут не працюють. Іноді бійцям доводиться чекати, аж поки не почне смеркатися - адже якщо медики спробують забрати їх у світлу пору доби, окупанти почнуть прицільно по них стріляти. Чому росіяни полюють на військових лікарів, чи можна якось спромогтися пришвидшити евакуацію поранених, і чому медикам іноді доводиться порушувати протоколи, аби врятувати життя військових? Читайте його розповідь

Привіт! Днями ми розповідали про Кубу Сташека - польського волонтера, який допомагає евакуювати людей з лінії фронту. Сьогодні продовження історії: Аби зробити репортаж, наша кореспондентка попросилася в машину до Куби і його напарників - і провела разом з ними один день у Бахмуті. І це був моторошний день. Бо в Бахмут не їздять - туди літають. Кожна дорога до міста прострілюється. Машину беруть таку, щоб у разі небезпеки не шкода було кинути її й тікати. Бахмут палає. Щось схоже на нормальне життя є лише у тамтешніх пунктах незламності - з їжею та гарячим чаєм, опаленням, зарядкою для телефонів і навіть інтернетом. За межами цих трьох підвалів - виживання. І виживають не всі. Та навіть страх імовірної смерті не змушує деяких мешканців Бахмута вичистити зі своїх голів сміття російських наративів і рятувати своїх дітей. У місті й досі проживає понад дві сотні дітлахів. Чому у деяких мешканців міста й досі є тільки відповідь "Ні" на всі вмовляння про евакуацію - читайте в репортажі

Привіт! Одинадцять місяців поспіль російська пропаганда продавала своїй аудиторії перспективу швидкої перемоги над Україною. Спочатку це була перемога за три дні. Потім - ну, максимум, за місяць. Трохи згодом від України мали відвернутися країни Заходу, які почали потерпати від високих цін. Також мали не відбутися постачання західної зброї, а коли почали відбуватися - потік мав швидко вичерпатися. Потім Україна мала замерзнути - разом з Європою. І в кожному з цих випадків Україна мала зазнати нищівної поразки, а Росія отримати тріумфальну перемогу. Тепер усе змінилося - і нарешті, нарешті російські ЗМІ в депресії. Після стількох місяців агресивної риторики та розпалювання війни пропагандисти почали продавати зовсім інший товар. Ні, це не поразка Росії. Це - “кошмарная перспектива кровавого, многолетнего конфликта”. Чому ж у росіян попереду весь цей кошмар? РосЗМІ пояснюють, що в НАТО не вичерпаються запаси зброї. Натякають, що скоро в Україну надійдуть не лише танки, а й літаки. Повідомляють, що європейські країни та США налагоджують додаткове виробництво снарядів, стрілецької зброї, мінометів, ракет і пороху для ЗСУ. Називають Україну найбільшим з часів Другої світової війни полігоном для американської зброї. І лише в поодиноких випадках висловлюють слабкі сподівання, що західні танки в Україні "горітимуть", та погрожують, що Захід ще пожалкує - бо драматично помиляється щодо можливості України здобути хоч який-небудь успіх на полі бою. Питається: якщо у України не було й не буде ніяких успіхів, то чому Росії світить кошмарна перспектива тривалої війни? Це питання пропагандисти залишають без відповіді. І ось на цьому страшному тлі для простих росіян у них хороших новин на майбутнє немає. Безтурботне життя їм не світить. Але не будемо спойлерити і псувати вам насолоду: читайте в свіжому моніторингу російської пропаганди

Привіт! Сьогодні в нас матеріал із тих, над якими редакція працює не один місяць. Це лонгрід про те, як був окупований Енергодар, як російські війська перетворили розташовану там Запорізьку АЕС на свій щит, як вони почали ядерний шантаж, як самі себе обстрілювали для створення інформаційної картинки та як дурили місію МАГАТЕ. Зібрати дані з окупованого міста - завдання не з легких. У цьому нам допомогли тамтешні журналісти, які зберегли зв'язки у місті. Зібрані дані лягли на календар на початку матеріалу - ви побачите, коли відбувалося захоплення міста, коли енергодарці виходили на протести, коли були обстріли, випадки шантажу та ядерних погроз, коли у місті діяла офіційна місія МАГАТЕ. Рухаючись далі, ви потрапите на супутникову мапу Запорізької АЕС. І далі - подорожуйте картою і за нашими підказками дивіться, коли і на яких саме локаціях відбувалися ті чи інші події. “Ми в безпеці, в нас АЕС, сюди не зайдуть, тут не стрілятимуть, з таким не жартують”. Так думали мешканці Енергодара до окупації. Дійсність виявилася іншою. Якою була історія міста впродовж останніх 11-ти місяців - читайте і дивіться в нашому лонгріді. (Рекомендуємо перегляд на десктопі - графіки в матеріалі багато, і вона досить об'ємна)