Texty.org.ua

Часто трапляється так, що дії різного рівня влади з якихось причин не відповідають ані бажанням, ані інтересам громади, для представництва яких громада владу, власне, й обрала. У таких випадках громаді доводиться гуртуватися та вирішувати свої проблеми самотужки🤝 Однак не будь-яке самоврядування є ефективним. Іноді, маючи найкращі наміри, громадськість здається на півшляху, не маючи сил і ресурсів здолати численні перешкоди. Звідки черпати сили, де брати ресурси і мотивацію, як долати перешкоди та хто і що може в цьому допомогти, розповість журналіст, економічний оглядач та громадський активіст Андрій Яніцький під час благодійного воркшопу "Вокс Україна". ⌚ Коли? 8 грудня о 17:00 🧭 Де? Zoom 💸 Участь традиційно — за донат на підтримку ЗСУ (не менше 100 грн на один із рахунків для допомоги війську чи на рахунок обраного Вами благодійного фонду). Реєструйтеся на за посиланням⬇https://forms.gle/qjdwZRDx6HgZNc5N6 💓Робіть добро навчаючись!

🇺🇦💶"Ціна держави" - це канал єдиного в Україні аналітичного центру CASE Україна, що продає свою аналітику міжнародним інвесторам в Нью-Йорк. Автори каналу дають коментарі та публікуються у провідних ЗМІ як Bloomberg, Reuters, Chicago Tribune, Rzeczpospolita, тощо. Також часто коментарі аналітиків CASE Україна та публікації з каналу ви можете побачити в матеріалах Forbes Ukraine. «Ціна держави» доступно і простою мовою пояснюють складні економічні питання: 🔹Як економічно відновити Україну вже під час війни; 🔹Як санкції знищують російську економіку і які кроки ще необхідні аби економічно перемогти ворога; 🔹Як Україні під час війни підвищити зарплати та отримати нові робочі місця; 🔹Чому ми єдина економічно невільна країна Європи і як це виправити. «Ціна держави» читають нардепи, керівники з Мінфіну, Мінекономіки та НБУ, підприємці та медійники. 👉Рекомендуємо, підписуйся на Ціну держави

Привіт! Крилата фраза про те, що патріотизм - це останній прихисток негідника, була сказана ще у 18 столітті. У випадку з Російською Федерацією, яка все ще остаточно не може сформулювати ціль своєї війни проти України, таким прихистком стало православ’я. Ні, не так - з великої літери, Православ’я. За цю останню соломинку, яка хоч якось могла б виправдати хоча б в очах російської аудиторії нічим не спровоковане рашистське вторгнення, роспропагандисти хапаються, немов навіжені. А обшуки, які проводяться на території церков, монастирів та єпархій Московського патріархату, дають їм привід уже не тихенько скавчати, а волати на весь голос. Виявляється, українська влада воює не з агентами впливу УПЦ МП, а із православ’ям - тобто, Православ’ям - як явищем. Воно й не дивно - адже в Україні наплодилося стільки різного роду шайтанів, бандерівців, нацистів та інших сатаністів! А для президента Володимира Зеленського та його команди проживання в одній країні з Православ’ям просто нестерпне - адже наявність цієї істинної віри в Україні є постійним нагадуванням для представників “сатанинського режиму”, якими нікчемними покидьками вони є. Тож єдиний вихід для людей, які обирають Православ’я - це не підкорятися сатанинській українській владі, а всіляко сприяти приходу білої, пухнастої, істинно-православної російської влади. Що ж, поки російські пропагандисти мріють, що хтось в Україні кинеться їм сприяти, наведемо один очевидний умовивід. Росіяни дуже часто накликують на себе те, чого бажають іншим, або ж чого дуже бояться самі. Так, наприклад, було з їхніми багаторічними стенаннями про те, що НАТО готується проти них воювати - і тепер їхній армії доводиться пізнавати досвід зіткнення з західною зброєю. Є й інші приклади. Тож якщо роспропагандисти з такою неймовірною частотою почали кричати про Сатану (Шайтана, Ібліса…) - то може, дідько зглянеться на них, та й забере їх до пекла. А ми тим часом почитаємо свіжий моніторинг російської пропаганди

Війна продовжується, але й реформування держави також. Більше того, за останні дев'ять місяців прогресування реформ тільки пожвавилося. Про це розповіли наші партнери з аналітичного центру «Вокс Україна» під час конференції «Рік реформ під час війни». Також аналітики презентували два продукти: всеукраїнське онлайн-опитування громадської думки щодо сприйняття українцями реформ, проведене соціологічною агенцією InfoSapiens на замовлення «Вокс Україна», та огляд ключових законодавчих регуляцій з початку повномасштабної війни. Ділимося ключовими тезами учасників конференції. А про те, які реформи українці вважають найважливішими, читайте тут.

"Коли закінчиться війна і ми зустрінемося - ми станемо старшими, а країна - молодшою". Про наш час колись складатимуть легенди, але історії розповідають ті, хто вижив, і ті, хто втримався на плаву. Легенду потрібно вміти подати, її мають розповідати сильні й успішні люди, бо інакше ніхто не почує. Про це пише в своєму есе головний редактор ТЕКСТІВ Роман Кульчинський. Як ми змінюємося і зростаємо під час війни? Як за кілька місяців змінився Київ, наша стійка, незламна і попри все життєрадісна столиця? Як у ній, попри темні дії ворога, пульсує життя, і якими станемо ми, українці, коли стихнуть гармати? Краще б досвіду війни не було. Але він є, і він впливає. Як зло можна перекувати на добро - читайте

Потенційні агенти впливу. Впродовж багатьох років вони плодилися, немов хвороботворні бактерії в чашці Петрі. «Русскій мір» дотягнувся до багатьох європейських країн – і, прикриваючись миролюбною личиною, знайшов собі там партнерів. Серед них – політики та лобісти, депутати Європарламенту, експерти та медіа, церква та освітні й культурні організації. Лише частині таких партнерів 24 лютого стало зрозуміло, що слідом за «русскім міром» ідуть російські танки, інші ж продовжують співпрацювати з РФ, ніби нічого й не сталося. Хто ці люди та організації? Читайте в новому великому дата-проєкті ТЕКСТІВ – і дивіться інфографіку

"Пункти незламності" - звучить красиво і навіть дещо пафосно. Але як вони працюють на практиці? Наш кореспондент, який живе на столичному Виноградарі, вперше написав про основні проблеми блекауту ще після обстрілів 31 жовтня, коли його район потерпав без світла, опалення, зв'язку та води. Вже тоді стало зрозуміло, що вода є ключовим питанням. Але й інші складники, які зникають під час блекауту, важливі, і про них слід подбати. Тепер автор цього матеріалу пройшовся по Києву, аби з'ясувати, де розташовані і як працюють "Пункти незламності". І - зробив чимало невтішних висновків. В умовах, коли наступний ракетний обстріл може статися в найближчі дні (якщо не години), він міркує про те, як виживати людям під час наступних блекаутів, і хто міг би подбати про найбільш вразливих, коли влада не до кінця може з цим упоратися

Привіт! Сьогодні презентуємо проєкт із тих, які ми любимо найбільше. Це класична дата-журналістика з великою кількістю інтерактивної графіки та тривалим дослідженням в основі. А стосується цей проєкт телеграму - і російської криворукості та недбалості. Знаєте, мабуть, мати справу з криворуким противником - це все-таки краще, ніж якби він добре робив свою справу. Криворукість росіян вже не раз призводила до їхньої поразки - і ми впевнені, що призводитиме знову. Так само невдалою виявилася й їхня спроба поширювати свої наративи через цілу інфраструктуру телеграм-каналів, які їхні інформаційні війська створювали на початку війни. Ці канали "прив'язані" до українських міст та містечок, які опинилися в окупації - або які росіяни тільки мріяли окупувати. Фатальну помилку бійці інформаційного фронту зробили від самого початку - вони не приховували русофільських настроїв і навіть ліпили триколор на аватарках. Про те, як "вибухово" зростала кількість цих каналів, які наративи там поширювали (і поширюють), про недбалу роботу адмінів та про те, як зрештою частина каналів "здохла" - читайте в нашому дата-проєкті, і дивіться інфографіку

Вітання! Сьогодні в нас в ефірі, традиційно, моніторинг російської пропаганди. І минулого тижня пропагандисти стільки понаписували про геополітику, і в такому ключі - що давно ми так не сміялися. Схоже, коли Росія зазнає поразок на всіх фронтах і привселюдно ганьбиться так, що далі нікуди - пропагандисти починають діяти в стилі "тримайте мене семеро". І от, поки внаслідок рашистських ударів в Україні вимикають електрику - в Росії тим часом вмикають геть уже божевільного дурня. Заледве оговтавшись після ганебного відступу ЗС РФ з Херсона, дезінформатори почали демонструвати неабиякий геополітичний апетит. Скориставшись улюбленим прийомом взаємовиключних параграфів, вони заявили, що "переписувати історію" і пред'являти Москві територіальні претензії - контрпродуктивно. І відразу ж пред'явили територіальні претензії Москви - до США. Тепер вони не тільки "приєднують" Мелітополь і Бердянськ - тепер російська зажерливість сягає Аляски, за яку їхньому царю буцімто не заплатили (насправді заплатили). Але й на цьому російська пропаганда не спиняється - тепер вони хочуть Сан-Франциско, ба більше - всю Каліфорнію! А деякі "експерти" йдуть ще далі - і хочуть приєднання до Росії Гавайських островів. (М) - мотивація: двісті з лишком років тому "русскіє" там були "присутні". Л - логіка, еге ж. Цікаво, як в реальному світі можна уявити "приєднання" до Росії американського штату Каліфорнія, ВВП якого більший, ніж в усієї РФ? Далі - більше пекельця. Білорусь пропагандисти продовжують тримати в страху, погрожуючи тим, що на неї готується напад з боку НАТО, з Тіхановською на чолі. Тим часом ЗСУ набувають дещо шредінгерівських ознак, одночасно будучи й безкінечно сильними (за контроль над ними вже змагаються Польща та Німеччина), та безкінечно слабкими - адже на полі бою їм завдають якихось неймовірних поразок щойно відловлені по всій Росії "чмобіки", які після п'яти тактичних занять "Воїн" перетворюються на дуже грізну силу. Читайте в свіженькому моніторингу російської пропаганди Чмобіки-супермени на марші, Ванга як військовий експерт і "ісконно русскіє" Гаваї. Свіжий моніторинг

Вітання! Перепрошуємо за вчорашню паузу - ми знову на зв'язку (спасибі за це українським фахівцям, які швидко відновлюють роботу всіх мереж!). Сподіваємося, всі ви в безпеці та зі світлом, водою і опаленням. І сьогодні пропонуємо матеріал про зброю, якою віднедавна дуже пишаються наші вороги рашисти. Йдеться про баражуючі боєприпаси, вони ж дрони-камікадзе "Ланцет". Росіяни з погордою називають їх "хірургічною зброєю", натякаючи на високоточність цих боєприпасів. І мов малі діти, нетямляться від щастя, коли викладають відео з поціляннями цих боєприпасів по українських позиціях чи озброєннях. Але, якщо уважніше придивитися до цих відео, то можна помітити, що вони змонтовані з окремих фрагментів. Також не видно, чи була та техніка, в яку нібито поціляє боєприпас, знищена, чи тільки пошкоджена. Отже, про якісь масштаби українських втрат говорити не можна. А що можна встановити, якщо уважніше придивитися до самих "Ланцетів"? Чи настільки вони "вундервафлічні", як, захлинаючись, хваляться рашисти? Скільки там піару, а скільки реальної потужності? Розкладаємо по полицях

Привіт! Пам'ятаєте скандал із телеканалами CNN і SkyNews на початку деокупації Херсона, коли канали позбавили акредитації після того, як вони поїхали знімати сюжети без дозволу пресслужби ОК "Південь"? Виявляється, це лише вершина айсберга. Журналісти, які працюють на півдні України, розповідають про труднощі й перепони, які виникають у роботі з пресслужбою. Заборони на знімання певних об'єктів або подій виникли від самого початку бойових дій, і вони були аргументованими - тож журналісти прислухалися до всіх зауважень. Та з часом кількість заборон наростала, як лавина, і тепер це вже має вигляд цензури. "Найгірше те, що, здається, пресслужба не розуміє своїх функцій. Завдання пресофіцерів – забезпечити гідну комунікацію та безперешкодний доступ до інформації. Ми бачимо, що відбувається протилежне. Пресофіцери ставляться до представників преси зверхньо й вороже", - це лише одна з розповідей наших співрозмовників. Ба більше - пресслужба не тільки забороняє фіксацію подій, але й сама ігнорує цю роботу. В результаті все виливається у те, що інформації з півдня України, навіть після деокупації правобережної Херсонщини, куди менше, ніж це було після звільнення Київщини або Харківщини. І вільний світ, який має розуміти, що коїться, і допомагати нам на основі здобутої інформації - утримує її лише в урізаному вигляді. Чому так відбувається? Чи можна цьому якось зарадити? Читайте в нашому матеріалі

Привіт! Як ви, мабуть, знаєте - ми в ТЕКСТАХ полюбляємо читати видання The Economist. Хоч і не завжди з ними погоджуємося. Сьогодні матеріал, який викликає суперечливі думки. Economist пише про три сценарії подальшого розвитку війни. І якщо на її початку комусь здавалися фантастикою, що ЗСУ протримаються таку кількість часу, що флагман ЧФ РФ ляже на дно Чорного моря, що 80 тисяч російських військових втратять життя на цій війні - то зараз фантастичних сценаріїв дотримується лише Росія. І перший сценарій, наведений виданням - коли Росія вириває перемогу з пащі поразки - схоже, з області фантастики. Щодо другого сценарію, то Economist прозоро натякає, що він найбільш імовірний. Якщо коротко - це сценарій затягування аж до 2024 року. Чи згодні ми з тим, що імовірність цього аж така висока? Не зовсім - адже бувають чорні лебеді, й неможливо врахувати всі чинники впливу в газетній колонці. Втім, може бути, нам просто не хочеться погоджуватися з тим, що "гаряча" війна триватиме так довго. Третій сценарій видання називає найбільш обнадійливим, але - і найбільш небезпечним. У ньому йдеться про досить швидку перемогу України на полі бою. А також - про новий виток ядерного шантажу Путіна. Навпроти слова Крим Economist ставить три крапки... Ніхто не може достовірно віщувати майбутнє (окрім супер-передбачувачів з британської розвідки, про яких ТЕКСТИ колись писали. Але перед написанням цього матеріалу Economist, схоже, з ними не говорив). Що зі сказаного може справдитись? Який сценарій видається вам найбільш імовірним? Читайте наш переклад матеріалу, і напишіть вашу точку зору в коментарях