Texty.org.ua

Коли військовий повертається додому з фронту, його родичі і друзі, дружини та чоловіки, діти, батьки, знайомі та сусіди часто очікують, що це буде "радісна зустріч, бо ж тепер усе позаду". На практиці цієї радісної зустрічі здебільшого не буває. Натомість є труднощі. Ветеранам буває важко повернутися в родину, побут, віднайти себе в цивільній роботі, вирішити медичні проблеми та пройти усю необхідну після демобілізації паперову тяганину. Про психологічні проблеми теж вже сказано багато. Віднедавна почали говорити й писати про те, що не тільки самі ветерани, а й їхні родини стикаються з труднощами, пов'язаними з реінтеграцією військового. Саме про це мова у цій статті. З чим стикаються не тільки самі ветерани, а й їхні родини, і за яких умов досвід реінтеграції до цивільного життя буває найбільш успішним? Авторка дослідження опитала вісьмох учасників із різних областей України в період із вересня по листопад 2024 року. У дослідженні взяли участь дві подружні пари (одна з дітьми, друга без дітей), а також двоє матерів і їхні діти-ветерани. Читайте, про що вона дізналася. Публікацію створено Texty.org.ua за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання за фінансування Норвегії та Швеції

"Росія настільки сильна та об’єднана, що може вести війну ще десятиліття". "Росія настільки ослабла, що колапс дуже близько". Це — два наративи щодо РФ, які превалюють у західних колах. Обидва ці наративи хибні. Про це пише Любов Цибульська, експертка зі стратегічних комунікацій та фахівчиня з питань гібридних загроз в Україні. Її команда уже 3,5 роки робить аналіз настроїв в російських регіонах та серед російських військових на замовлення наших Сил оборони. "Правда в тому, що Росія стабільно виснажується війною — як економічно, так і людським ресурсом. Але ця агонія, з досі неповними санкціями та новими партнерствами у вигляді Індії та Китаю, може тривати ще певний час, поки не почнеться зворотний відлік", — пише Цибульська. "Насправді російська система тримається разом завдяки інерції, а не впевненості. І ніде ця крихкість не проявляється чіткіше, ніж усередині російської армії", — зазначає експертка. У її звіті багато цікавого про те, наскільки виснажені російські військові, і як вони прагнуть якомога швидшого закінчення війни, але при цьому певні, що це зробить Трамп, а не Путін. Також про те, як російська економіка руйнується, ніби пазл, з якого випадають все нові й нові сегменти. Читайте пряму мову

Це історія про зниклого хлопчика. Коли почалося російське повномасштабне вторгнення, Остап Тополін (ім'я змінене) був ще зовсім малим - у 2021-му він пішов до школи в рідних Олешках. Це був останній рік, коли він навчався українською. У наступні кілька років Росія забрала у цього малюка все. Хлопчика виховував батько - мама раніше трагічно загинула. Василь Тополін жив з того, що вирощував на власному обійсті овочі, квіти і зелень на продаж. Після того, як росіяни відступили з Херсона, город, з якого жила сім'я, перетворився на лінію фронту. Василь вирішив виїжджати. Він погодився на "заманливу" пропозицію росіян - йому запропонували сертифікат на житло в Росії. Так Василь і Остап опинилися в Нижньому Тагілі. Їхній будинок в Олешках згодом зруйнували обстрілами, а потім, після підриву росіянами Каховської дамби, руїни змило водою. Замість живописного будиночка в південних, теплих Олешках сім'я тепер оселилася в маленькій квартирці. В облупленій чотириповерхівці на околиці північного індустріального міста, де взимку нерідко мінус 20 морозу. Де працював Василь у Нижньому Тагілі - не дуже ясно. Тут, на півночі, його вміння вирощувати городину навряд чи стало б у пригоді. Відомо, що 10 грудня 2023 року Василь пішов з дому, а через кілька днів його знайшли мертвим у лісі неподалік від його нового помешкання. Причин смерті російська влада не повідомляє. Так Остап опинився у сиротинці. Там його взялися активно "перепрошивати", прищеплюючи російську свідомість. Дані Остапа з'явилися на російському сайті з усиновлення. З 2024 року сліди українського хлопчика в Росії губляться: куди він подівся, натепер невідомо. Ми розповідаємо про Остапа у великому проєкті з журналістики даних: там є відео, мапи, ілюстрації, посилання на офіційні дані. Ми також ставимо питання про його подальшу долю, про те, чи можна повернути Остапа та інших дітей, які втратили найрідніших людей і були вивезені на територію Росії. І про те, якою є відповідальність за такі дії з боку окупаційної влади. Читайте і дивіться

"Усі поїхали - і я поїхав..." Приблизно така мотивація в одного з юнаків, яких ми зустріли в Центрі для біженців у Мюнхені. Ми поїхали туди після появи в інтернеті фотографій черг із буцімто українських юнаків, які звертаються до центрів біженців у Німеччині. Черг ми не застали, але з кількома юнаками, які нещодавно прибули до Мюнхена, познайомились. Деякі з них приїздять зі своїми сім'ями - мамами, сестрами, братами. Інші виїздять з України групами по 4-5 осіб. Хтось їде наодинці. Багато таких, які виїздять разом зі своїми дівчатами. Хтось не бачить перспектив в Україні і планує залишатись у Німеччині. Інші хочуть знайти роботу, "пересидіти" небезпеку, а потім повернутись додому. В усіх різні мотивації, різні погляди і на Німеччину, і на Україну. Загалом з нашим кореспондентом спілкувалися досить охоче. Що розповіли - читайте в репортажі

Наш співрозмовник, герой цієї статті, просуває неоднозначну позицію, з якою, імовірно, сперечатимуться. Чи потрібно утримувати бійців на спостережних пунктах, розташованих на відстані від основних позицій? Наш співрозмовник каже - ні. Щоб дістатися до таких СП, потрібно подолати кілометри, часто - з гарною видимістю для дронів, які літають угорі. Потім солдати проводять у норах тижні й місяці, постачання для них ускладнене, вивозити поранених важко й небезпечно. Крім того, під час своїх "просочувань" росіяни просто обходять СП, і тоді наші бійці опиняються в тилу ворога, їх просто захоплюють. А все, що вони можуть робити, перебуваючи на СП - це сидіти в "норі" і ховатись. Бо якщо росіяни їх засічуть - одразу знищать. Максимум користі від них: повідомлять по рації "чую постріли десь праворуч". У сучасній війні дві-три людини, які сидять далеко в норі, не можуть нічого контролювати, крім входу в цю нору, вважає наш співбесідник. Ці "еспешки" існують лише для самозаспокоєння "старих" генералів: мовляв, якщо там наші солдати, ми контролюємо цю територію. Окей, якщо ми не будемо висувати людей на "еспешки" - що натомість? "Практика показує, що просування ворога немає там, де не бракує засобів: дронів, снарядів, мінування", - пояснює військовий. Він розповідає, що його бригада здійснила якісні зміни і зараз тримає ділянку фронту майже без прямого ризику для піхоти. Як це вдається - розповідаємо

Масовані обстріли, які чергуються з локальними ударами - уже багато тижнів поспіль ворог намагається вибити українську енергетику. Як свідчать дані, зібрані нами зі СвітлоБот, тривалі знеструмлення охопили всю країну аж до Чернівців. Найраніше почалося в Чернігові: величезний дефіцит електроенергії почався там ще у жовтні, коли росіяни дронами буквально знесли всю енергетику міста. По всій країні графіки знеструмлень були запроваджені після 8-9 листопада, коли росіяни завдали ракетних і дронових ударів по Трипільській ТЕС, Кременчуцькій ГЕС та електростанціях в чотирьох областях, а головне - по підстанціях, які з’єднують із мережею Рівненську та Хмельницьку АЕС. Під час наступного удару до цих двох АЕС додалася Південноукраїнська, де внаслідок удару був втрачений зв’язок із однією із високовольтних ліній електропередачі. Ми створили інфографіку, на якій видно, як поширювалися знеструмлення в жовтні-листопаді. На графіку немає Сум і Харкова, які теж потерпають без світла, але в цих містах немає СвітлоБота. Сумно, але є й "світлі плями": після кожного прильоту робота енергомережі щоразу поступово відновлюється. Можна тільки захоплюватися незламністю і працездатністю українських енергетиків, які ремонтують інфраструктуру. А от щодо роботи цивільної та військової влади такого схвалення немає. Чому - розповідаємо в нашому матеріалі

"Світ може піти хибним шляхом у такі переломні моменти". Президент Фінляндії Александр Стубб у великій статті для Foreign Affairs пише про те, як він, будучи юнаком, після падіння Берлінської стіни повірив, що скоро настане тріумф лібералізму. "І я був далеко не єдиним", - каже він. "Але це майбутнє так і не настало". Ціла низка подій, кульмінацією яких стала агресія Росії проти України та найбільша війна в Європі з часів Другої світової, показала: почалася руйнація того світу, який десятиліттями дарував мільйонам людей передбачуване життя. Тепер буде формуватися новий порядок. Яким він буде, і хто відповідальний за його створення? Є три сценарії, за якими все може піти: стагнація нинішнього стану; погіршення і хаос; або - встановлення нових правил, які створюють баланс для країн планети. Також Стубб говорить про три стовпи, на яких базується зовнішня політика: цінності, інтереси та сила. Від багатьох країн світу сьогодні залежить, чи не випадуть цінності з цієї формули. "Те, як ми нестимемо цей тягар, має значення. Це наш останній шанс", - підсумовує президент Фінляндії. Читайте його цікавий і ґрунтовний матеріал

Залізниця - давня, бажана ціль для російських окупантів. Шовіністичне z-суспільство шаленіє в коментарях будь-якого пропагандистського каналу: українську залізничну мережу і весь рухомий склад необхідно зруйнувати - і зробити це треба було ще на початку війни! В цьому нема нічого дивного: ворог усвідомлює, що саме залізниця дає змогу швидко перекидати великі зʼєднання з усією їхньою технікою, боєприпасами і людьми на великі відстані й швидко підвозити все необхідне фронту. Вони хотіли б залишити всю Україну без залізниці - але не можуть. Тож знищують те, що чого здатні дотягнутися. Як завжди, Росія міксує цілі — паралельно з військовими бʼє й суто по цивільних. Ми проаналізували удари по Укрзалізниці в серпні - листопаді 2025 року. Вибивають усе - від депо до локомотивів. Дані неповні, тож ми змогли відтворити лише приблизну картину. Читайте і дивіться на мапі. P.S. Хибно було б думати, що Україна не в змозі нічим на це відповісти. У цю гру, звісно ж, можна грати удвох. Про це - в кінці нашого матеріалу

"Поки я під час відключення світла спускала дитячий візочок із п’ятого поверху, було відчуття, ніби народжую вдруге". Так каже киянка Тетяна, якій потрібно було відвести до лікаря півторарічного сина. Світла не було, ліфт не працював, чоловік був на роботі - і жінці довелося самотужки тягти важкий візочок по сходах. Тетяна не одна, кому непереливки під час відключень. Маломобільні люди, які живуть на верхніх поверхах багатоповерхівок, стикаються з численними проблемами. Хтось із них каже - зараз легше, ніж у 2022-му. Адже майже в усіх є павербанки, зарядні станції, освітлювальні прилади і газові плитки для приготування їжі в будинках, де все на електриці. Втім, для переважної більшості таких людей під час відключень квартири перетворюються на пастки. Ми зібрали їхні історії. Що можна вдіяти, коли ворог не зупиняє обстрілів, і відключення тривають? Як дають собі раду маломобільні люди, і хто їм допомагає? Читайте в нашому матеріалі

"Я вирішила не бути жертвою, а стати хижаком". Так каже 35-річна Дарія, яка очолює повністю жіночий дроновий екіпаж, який воює на Запоріжжі. "Я знаю: ми не виграємо цю війну без жінок", – додає вона. До повномасштабного вторгнення Дарія працювала маркетологом дитячих товарів. 24 лютого 2022 року прийшла до військкомату в Києві. На той час вона, випускниця волонтерського курсу снайперів, добре володіла автоматичною зброєю, пройшла навчання з надання першої допомоги та тактики ведення бою. Однак на початках її могли взяти лише як медика: жінки, як їй чітко дали зрозуміти, не розглядалися для жодних інших бойових посад. Майже рік Дарія шукала свій шлях у війську. Схожим чином діяли інші жінки, які зараз служать в її підпорядкуванні. Олександра, Тетяна, Вікторія та Марина зрештою знайшли своє покликання у різних дронових екіпажах. Командир підрозділу "Тайфун" Національної гвардії Михайло Кмитюк, в якому на початку цього року служила Дарія, зрозумів, що не всі талановиті молоді жінки в його підрозділі почуваються впевнено і розкривають свій потенціал. І тоді він запропонував Гілці – такий позивний у Дарії – зібрати екіпаж з жінок і очолити його. Що з цього вийшло – читайте в репортажі і дивіться добірку фото

"Після цього я почуваюся так, ніби мені завдали удару, який збиває з ніг. Яка нелюдська жорстокість! Як таке може відбуватися — зараз, в наші дні!" — "Але невже ти не знала, що саме так все і буде? Вони завжди так роблять". Така розмова після подій в Бучі була у мене з другом, з яким ми напередодні вторгнення багато говорили про те, коли саме воно розпочнеться і яким буде. Після цієї розмови я згадала історії своїх предків та репресій в інших родинах — і мені стало соромно за свою наївність. Так, нелюдська жорстокість, нічим не обумовлені вбивства та знущання — саме те, що росіяни роблять завжди під час війни. І не тільки. "Російські звірства не є випадковими або справою рук окремих злочинців чи навіть окремих підрозділів; вони є невіддільною частиною того, як Росія воює і завжди воювала. З усвідомленням цього стає зрозуміліше, чому російські солдати грабували і тероризували майже кожне українське місто і село, яке вони коли-небудь захоплювали, вбиваючи чоловіків, ґвалтуючи жінок і викрадаючи дітей", — каже провідний британський історик Ентоні Бівор. У 1990-х, поїхавши до Росії готувати свою книжку про історію битви за Сталінград, Бівор чимало довідався про цю жорстокість та її ключові причини. Він говорить про "теорію ланцюгового гноблення", яка пояснює російську схильність до звірств. Бівор пояснює для The Telegraph, як відлуння минулого втілюється сьогодні, і як далеко може зайти Путін, якщо його не зупинити.Читайте

Станом натепер схоже, що вибори в Україні найближчим часом не передбачаються. Події змінюються стрімко, щось прогнозувати важко. Втім, можна говорити про певне уявне майбутнє. Отож - що, якби вибори стали можливими? Хто був би головним конкурентом чинного президента? Рейтинги показують один можливий варіант, і ви всі його знаєте. Це Залужний. Ми не знаємо, чи готується ексголовком до виборів і чи бере до уваги рейтинги, які віщують йому перемогу. Зрештою, рейтинги - це тільки можливість, а від можливості до результату дуже далеко. Результат значною мірою залежатиме від того, як організована виборча кампанія і чи зможуть кандидати проконтролювати підрахунок голосів. Останнє для України завжди було дуже актуальним. У нашому матеріалі - про головні ресурси, які потрібні для перемоги на виборах. В сухому залишку вони такі самі, як і на війні: час, люди, гроші. У п'яти пунктах ми пояснюємо, як це працює під час виборів і чим, окрім рейтингу, має володіти будь-який кандидат, який хоче здобути перемогу