Texty.org.ua

Гліб не бачив свого сина і не говорив із ним від початку повномасштабного вторгнення - посварився з його матір'ю, вона схопила дитину і поїхала за кордон. Ігор перед тим, як піти служити, скористався "каламутним" методом, аби поїхати на кілька днів до Польщі і побути з сином. Олексій тішиться - після довгих років і місяців його дружина з синами Орестом та Олесем невдовзі повернеться до України. У кожного з цих батьків, яких війна розлучила з їхніми синами, дуже різні емоції та думки. Розлука завдає нестримного болю, але вони тримаються. ❤️Це три дуже різних історії про різні родини, різних людей. Але їх об’єднує одне — батьківська любов.Читайте

У мирний час російське суспільство вкрай атомізоване. Росіяни не довіряють одне одному і радше ворожі, ніж дружні до своїх співвітчизників. І це легко пояснити: конформізм, кумівство, слабке верховенство права та корупція не надихають на єднання та співпрацю. Та коли Росія починає війну - усе зненацька змінюється. Є багато прикладів: Чечня, Грузія, Сирія. Під час кожної з тих війн росіяни демонстрували куди більшу єдність, ніж у мирний час. Україна продовжує цей ряд, але зі своїми особливостями. За час цієї війни Росія зазнала велетенських втрат. Йдеться не тільки про загиблих і скалічених, а й про економічні втрати, санкції, міжнародну ізоляцію. Більше того, продовжуючи цю війну, злочинна російська верхівка спалює у ній ресурси, які були призначені для майбутнього. Здавалось би, після всього цього росіяни мали б дедалі менше підтримувати війну. Але все навпаки: вони єдині, як ніколи, вони моляться на свого диктатора, вони зливаються в шовіністичному екстазі. Чому? І чи можливо в такому разі спинити російського самодержця, підтримуваного більшістю його підданих? (Коротка відповідь: так). Цікаві спостереження американської письменниці та соціальної історикині Анастасії Адель. Фахівчиня російського походження провела своє дитинство в СРСР. Вона пояснює, чому війна - це єдине, що оживляє мертвотну Росію

"Дуже сподіваюся, що є підрозділи, де все не так, як у нас". Про це говорить військовослужбовець, який після поранення потрапив на службу до тилової частини. На папері в цій частині все ідеально, і мало кого цікавить, який стосунок до дійсності це має (спойлер - та майже ніякого). Військовий певен, що увесь ресурс, усі зусилля цієї частини спрямовані саме на створення цих паперів - без жодного стосунку до дійсності. У таких підрозділах перевіряльники перевіряють, щоб форма була одноманітна. Щоб під кітелем обов'язково була військова футболка, а не поло. І щоб шкарпетки не були світлого кольору. Щоб журнали обліку журналів були заповнені правильно і якнайповніше. “Пиши більше, а то п***дять, що мало написано”, - кажуть командири. Наявність боєкомплекту не цікавить - бо навіщо БК, коли в солдата охайно заправлена форма? Це і є та "маленька радянська армія", яка досі функціонує в межах великої української. Хороший текст про непоборну українську паперову армію - цей рудимент, який марнує купу ресурсів та нервових клітин з нульовим ККД. Як такі підрозділи взагалі-то допомагають перемагати? Шукаємо відповідь

Білогорівка - одна із найвпертіших ділянок східного фронту, понад два роки тут тривають бої. Білогорівка - наче смертоносний полігон, де постійно випробовують нові партії саморобних FPV-дронів, розвідують нові частоти, вдосконалюють РЕБ і шукають ідеальну формулу для ефективних скидів. Бійці батальйону безпілотних систем “Небесна кара” 54-ї ОМБр розповіли нам, як невтомно роблять свою роботу в цій ключовій точці битви за Донбас. 34-річний командир розрахунку БПЛА з позивним Вертушка і 25-річний оператор FPV-дронів Бобер кажуть, що росіяни щодня пробують намацати слабкі ділянки в обороні. Іноді їдуть на мотоциклах із люльками, зазвичай не доїжджають. Але їх заміняють нові й нові. І так щодня. Час від часу на горизонті зʼявляються цілі колони техніки, які також потрібно знищувати. Одне з головних слів у цій статті - економія. Вертушка і Бобер економлять на всьому: на дронах, на скидах, та навіть на годинах, коли можна поспати... А ще вони постійно експериментують і шукають можливість стати ефективнішими. Читайтерозповідь бойових побратимів

В українських військах ця професія проходить як ВЦС - військово-цивільна співпраця. Але так ніхто не говорить. Говорять "сімік" - так само, як англійською, від CIMIC — civil-military cooperation. Хто такі сіміки і що вони роблять? Про це - в свіжому розділі майбутньої книжки "Усе на три літери", як завжди, з люб'язної згоди автора, військовослужбовця та письменника Дмитра Крапивенка. Сіміки, як капелани чи психологи, - екзотичні птахи в українській армії, розповідає Дмитро. Їхня діяльність на бригадному рівні помітна, а от вже на батальйонному з цим важче. Але є купа питань, які мають вирішувати сіміки. Наприклад: - чи не насмілився найближчий сільмаг тихцем продавати горілку військовим? - чи є шанс відновити електропостачання в населеному пункті? - де розквартирувати особовий склад, причому так, щоб місцеві не відправили в якусь неопалювану занедбану халупу? - машина зламалась - де взяти зварювальний апарат? і, зрештою - чи можна пити воду з даної конкретної криниці? Здебільшого сіміки контактують з жінками. Так, саме сільські та містечкові "берегині", невтомні трудівниці, які всіх і все знають, найбільше і найкраще допомагають військовим в різноманітних прифронтових закапелках нашої країни. Але й жінок треба вміти "читати", аби не звернутися по допомогу до тієї, яка ладна завдати шкоди. Як це відбувається на практиці - читайте

Прикра невдача спіткала минулого тижня російських пропагандистів. Їм довелося усвідомити, що треба малювати нові "червоні лінії" - бо старі вже не працюють. Цьому передували рясні повідомлення у світовій пресі про дозволи різних країн бити їхньою зброєю по території РФ. Вишенькою на торті стала така згода від США. І ось тоді-то пропагандисти пройшли усі стадії моделі Кюблер-Росс, що описує, як людина, яка дізналася щось погане, спочатку заперечує інформацію, а наприкінці ланцюжка внутрішніх станів приймає реальність. "Західна зброя для нас не така вже й страшна!" - кричали вони на стадії заперечення. "Потрібна жорстка реакція!" - закликали на стадії гніву. "ЗСУ і НАТО вже давно б'ють по Росії. І що? І нічого!" - запевняли на стадії торгу. "Ну все... Тепер точно буде ядерна війна..." - бідкалися на стадії депресії. Та зрештою настала й стадія прийняття. І на цій стадії спостерігати за пропагандистами було кумедно, адже навіть прийняти обставини, які складаються не на їхню користь, і визнати, що самі в цьому винні - по-людськи вони не зуміли. Мовляв, це станеться, ну що ж, окей - хай воно так і буде, ми цього не боїмося, можна й так воювати. Це ж іще не найстрашніше! Справді страшно стане, якщо зловісний Захід надасть Україні ядерний захист. Тоді вже точно - Третя світова і далі по списку. Тому завдання Росії - воювати вже як є, але за всяку ціну не допустити, щоб Україна отримала цей самий ядерний захист. І це є найновіша і найчервоніша з усіх червоних ліній. Парадокс у тому, що про ядерну зброю для Києва ніхто навіть не натякає ні в Україні, ні серед союзників. Тому Росія та її пропагандисти вкотре пропускають у свої ворота гол - і намагаються зобразити гарненький писок при дуже поганій грі. Читайте в свіжому моніторингу пропаганди

​Багатомісячні політичні ігрища в американському конгресі щодо надання допомоги Україні зіпсували українцям купу нервів, "подарували" нам багато люті та обурення. Хто ці люди, які затримували допомогу, коли вона була так необхідна? Чому вони так діяли - в той час, коли Україна втрачала кілометри фронту і, на жаль, багато життів? Щоб з'ясувати це, ми створили проєкт з журналістики даних, який назвали "Американські гойдалки". У ньому - про політиків і журналістів, блогерів і громадських діячів та цілі організації, які ставили палиці в колеса рішенню про допомогу, ходили на протести, писали в ЗМІ і записували відео для соцмереж. Майже пів тисячі людей, але перелік не претендує на вичерпність. Багато з них заражені російськими наративами - і досі поширюють цей вірус. Деякі вже виїхали в Росію і працюють там. Зв'язок багатьох із нашим ворогом важко або неможливо довести. Хтось шкодив Україні свідомо, хтось несвідомо - корисних ідіотів у США не бракує. В нашому проєкті - повна картина + база даних + візуалізація + мережі + ключові особи та організації. Є також переклад англійською. Читайте, дивіться і поширюйте!

Після ухвалення нового закону про мобілізацію ми в редакції замислилися: які питання для звичайних військовозобов'язаних залишає відкритими цей закон? Які життєві випадки не мають очевидного рішення в законі? Ми знайшли сім таких запитань: 1️. В який ТЦК іти, якщо повістку на уточнення даних видали на блок-посту під час подорожі? 2. А якщо на кордоні - хоча ви маєте право на перетин і зареєстровані в Резерв+? 3. Як визначатимуть, кому видавати повістки на робочому місці? 4. А в ОСББ? 5. За яким алгоритмом видаватимуть повістки співробітники СБУ та СЗР? 6. Що робити, якщо людина отримала кілька повісток - наприклад, поштою, на роботі та від керівника ОСББ? 7. У ДПСУ кажуть, що для них Резерв+ не існує, потрібні дані з реєстру. Як усунути цю суперечність? Усі ці запитання ми поставили Міноборони. Відповіді отримали, хоч і не зразу. А коли вчиталися, зрозуміли: тут все по Орвелу. В своєму есеї "Політика і англійська мова" письменник доводить, що політики використовують заплутані формулювання, щоб уникати відповідальності. Читайте повну відповідь Міноборони - можливо, вам вдасться її дешифрувати

Алгоритми YouTube і досі залишаються непрозорими - вони можуть сприяти поширенню чуток, фейкових новин та інших маніпуляцій. Журналісти можуть не тільки виявляти маніпулятивні кампанії - а й підсвічувати, як кожна платформа сприяє або протидіє їх поширенню, впевнена керівниця напрямку дослідження російської дезінформації у Texty.org.ua Юлія Дукач. Хочете навчитись? Записуйтеся на вебінар-практикум, який Юлія Дукач проведе в середу, 12 червня, об 11:30. Докладно про те, як долучитися - за посиланням

Запрошуємо долучитися до роботи над нашим дослідницьким проєктом, спрямованим на виявлення маніпулятивних технік у дописах українських новинних та політичних Telegram-каналів. Ми будемо тренувати ШІ-модель для автоматичного розпізнавання маніпуляцій. Це оплачувана робота, перед якою ми проводимо інструктаж. Якщо ви зацікавлені - читайте більша за посиланням, і заповнюйте анкету

Ви, мабуть, теж бачили цей пропагандистський ролик: боєць прощається з родиною, а потім вирушає на фронт... ні, не він - а його родина! Цей ролик зняли росіяни в межах концепції "Захід веде війну з Росією до останнього українця". "Російські вуха" стирчать за цим відео настільки виразно, що у українців не залишається жодних сумнівів у його походженні. Не було цих сумнівів і у нас. Але, щоб усе довести, ми вирішили з'ясувати, хто усі ці люди, які знялися в ролику. Автор цього матеріалу іронізує: "Пропагандисти, не зупиняйтеся! Чому б вам не зняти кілька роликів про остаточну перемогу і парад на Червоній площі? Або в Берліні чи Парижі. А чому б і ні, якщо під це будуть бюджети!" Згодом ми дізналися, що ця іронія дуже виправдана: ролик спрацював зовсім на іншу аудиторію, ніж очікувалося. Читайте за посиланням

Наскільки ефективно працює російська пропаганда в колі ваших друзів і знайомих? Сьогодні наш традиційний огляд росдези - без традиційних жартів. Є три наративи, які пропагандисти активно шерили минулого тижня. Ми хочемо зрозуміти, чи дієві ці наративи. Отже, перший: підрив мобілізаційної кампанії в Україні. Інформаційна обслуга Кремля закликає українців не виконувати закон, ховатися від працівників ТЦК, виїжджати за кордон будь-якими методами. Запевняють, що новобранців без будь-яких навчань кидають на фронт. Тих, хто вже воює, закликають здаватися в полон або самовільно залишати частини - бо краще сісти в тюрму, ніж воювати. Ці наративи спрямовані на те, щоб змусити українців здатися, відмовитися від боротьби - і зробити Україну легшою здобиччю, ніж вона є зараз, бо окупанти не в силах впоратися з українським спротивом. Другий: українська влада нехтує долею полонених бійців. Пропагандисти запевняють, що Росія намагається віддати полонених - але Україна не бере. Визволяють, максимум, азовців - а інших солдатів викреслюють зі списків і вдають, що вони зникли безвісти. Мета цього наративу - посіяти розбрат, недовіру, змусити родичів полонених виходити на протести. Третій: Зеленський - нелегітимний. Ця інформаційна атака спрямована на провокування штучної політичної кризи в Україні. Інша мета - посіяти сумніви серед партнерів України та зменшити міжнародну підтримку. Які з цих наративів ви чули від своїх друзів, родичів, знайомих, в своїй "бульбашці"? В якому виконанні - тобто, наскільки близькі за змістом ці наративи були до пропагандистського "оригіналу"? Будь ласка, напишіть в коментарях. І прочитайте свіжий моніторинг. І, якщо серед вашого кола є люди, які шерять ці наративи - пояснюйте їм, що такі розмови не допомагають нам, а працюють на перемогу ворога і нашу поразку. Критичне мислення зараз - це як щит, який захищає від ворожих атак. Ворогів більше як на полі бою, так і в інформаційному середовищі, і там, і там вони намагаються взяти масою, кількістю. Тож пильнуйтеся