Texty.org.ua

Знаєш російську - ризикуєш потрапити в переповнену проросійською пропагандою YouTube-бульбашку. Якщо ви уважно стежите за нашими публікаціями, то мабуть, пам'ятаєте наші дослідження механізму рекомендацій українського та польського сегментів YouTube. Один із висновків цих досліджень: поляки, які не знають російської мови і не переглядають російськомовні відео на цій платформі, значно менше ризикують опинитися під прицілом російських наративів, ніж українці. В ході дослідження ми виявили багато лазівок, через які проросійський пропагандистський контент потрапляє на екрани українців. І це попри заяви YouTube про уважну модерацію контенту. В нашій сьогоднішній статті ми зібрали всі ці лазівки, щоб показати: треба модерувати уважніше. Для того, щоб вберегти користувачів від ворожих наративів РФ та інших авторитарних країн, на нашу думку, слід не "латати дірки", а стратегічно міняти політику YouTube. А поки платформа це (сподіваємось) робитиме, ми розробили рекомендації для низки кроків в межах кампанії з протидії дезінформації та пропаганді. Є рекомендації як для самого YouTube, так і для українського парламенту та уряду, які мають інструменти, щоб зменшувати згубний вплив. І - бонусом - рекомендації для користувачів. Ось вони: - ніколи не дивіться контент російською мовою - ніколи, навіть з цікавості, не переглядайте контент російських пропагандистів - скаржтеся YouTube на всі пропагандистські відео, які вам трапляються Докладніше - читайте в нашому сьогоднішньому матеріалі

Стратегічна адаптація - це те, що зараз дуже необхідно українським Збройним силам. Без неї ми програємо цю війну. І саме в стратегічній адаптації ми зараз відстаємо від Росії. Що таке стратегічна адаптація? Це пошук, а потім втілення в життя рішень системних проблем, які впливають на весь театр війни. Ключове слово - системних. За влучним висловом генерала Міка Райана, Україна легко експериментує на полі бою, знаходить екстраординарні, асиметричні рішення - і потім має великі проблеми, щоб впровадити ці рішення на рівні всієї армії. Росія, натомість, вчиться погано і повільно - але якщо вже щось вивчила, то її централізована система дозволяє швидко запровадити необхідні зміни у військах. На нашу думку, щоб здійснювати стратегічну адаптацію, треба насамперед визначити ключові слабкі місця. Для України це: - мобілізація - протидія російським дронам - російська перевага в повітрі, КАБи - проблеми з міжнародною допомогою (насамперед американською) - проблеми з виготовленням власної зброї. Також ми впевнені, що проводити стратегічну адаптацію може лише Володимир Зеленський. Адже для неї потрібна найбільш уповноважена фігура, і саме такою фігурою є президент - окремі відомства на своїх рівнях не зможуть та й не зуміють впроваджувати необхідні зміни. Як це можна зробити? Які рішення уже є і тільки чекають свого втілення в життя? І, нарешті, до чого тут досвід Вінстона Черчилля, і чому цей досвід варто взяти до уваги? Розповідаємо в нашому експлейнері

Які асоціації у вас викликає Норвегія? Так, це країна вікінгів і фіордів, а також це країна, яка стала дуже багатою завдяки нафтовим прибуткам. Вочевидь, багато нафти дорівнює багато пального для автомобілів дорівнює багато забруднення повітря... Так, це справедливо, наприклад, для Росії (втім, в світлі останніх подій пального там скоро стане значно менше). А от в Норвегії інша історія: ця країна стала світовим лідером з використання електромобілів. Як так? Невже норвежці настільки екологічно свідомі? І як їм вдалося прорватися вперед на цьому шляху? Ні, вони не надто екологічно свідомі - якщо подивитися опитування щодо того, наскільки в різних країнах стурбовані кліматичними змінами, норвежці будуть далеко внизу списку. Ба більше - пересідати на електромобілі їх спонукають зовсім не "зелені" погляди. То як тоді відбувалася ця найпомітніша в світі транспортна революція? Відповідь: правильні податки. Як це працює, з'ясувало видання The Guardian - ми переповідаємо головне зі статті

Такий собі Остап Стахів кілька років тому "прославився" як агресивний діяч антивакцинаторського руху. У 2021-му СБУ заблокувала антивакцинаторську мережу, адміном якої вважали Стахіва, а самого його затримали за підозрою в намірах повалення конституційного ладу. Згодом Стахіва випустили під заставу в мільйон гривень - і якось про нього забули (мабуть, тому, що почалася повномасштабка). І ось він знову вигулькнув на поверхню. Тільки тепер Стахіву начхати на ковід: він рекрутувався до опору мобілізації. Про нього, а також про цілу мережу його послідовників, мова в сьогоднішньому матеріалі. Якщо заяви самого Стахіва щодо протидії мобілізації трохи "такі собі" - мабуть, спілкування зі спецслужбою далося взнаки, і тепер він обережніший - то його наслідувачі дозволяють собі набагато більше. Вони поширюють не тільки заклики лупцювати й лінчувати представників ТЦК, а й взагалі протидіяти представникам законної української влади. Якщо взяти до уваги, що діяльність цієї стахівської мережі приправлена відчутними порціями російської пропаганди та найдрімучіших руськомірських наративів - стає зрозуміло, що одним зі спрямувань є розхитування державного ладу. Прямо в розпал війни. Так, за ними плаче СБУ - робить висновок автор цього матеріалу. Чому ж тоді спецслужба випускає зі своєї уваги підривні дії Стахіва та його серпентарію? На це є причина. Читайте докладно в нашому матеріалі. P.S. Звісно, якби не помилки ТЦК (а іноді це дуже грубі помилки), діяльність стахівської мережі навряд чи змогла б стати настільки потужною. Цьому моменту, як і виправленню помилок, ми теж приділяємо увагу

Ці два матеріали треба читати послідовно. Інакше - є ризик отримати серйозну порцію зневіри. У першому матеріалі колишній в'язень "Ізоляції", а нині боєць ЗСУ Станіслав Асєєв розповідає, як він мобілізувався - і потрапив до загальновійськової "учебки". Щоб зрозуміти все його обурення, ось лише одна цитата: "На що очікує доброволець (ще вчора цивільний), який уперше в житті потрапляє до навчального центру за місяць до відправки на фронт? Звісно ж, інтенсивного курсу тренувань з ранку до вечора, адже часто такі люди не мають уявлення навіть про правильну стійку під час стрільби. Натомість у реальності ви потрапляєте ніби у виправно-трудову колонію на невизначений час". "Фарбування трави", копання "від паркану до обіду", збирання недопалків на території частини - і повна байдужість до всього з боку тих, хто має вчити новобранців. Ось про що розповідає Асєєв. В його тексті ще багато такого, від чого волосся стане дибки - через те, що зараз, на третьому році війни, таке взагалі можливо. Роман Донік - один із тих волонтерів, у кого волосся ставало дибки. Але він не обмежився зневірою і обуренням - а взявся до справи. Щоправда, в його матеріалі теж багато "чудового". Зокрема, через те, що люди, які мали б допомагати, виявилися лицемірами і замість допомоги радше шкодили. Але тим не менше, Романові вдалося створити сучасний, якісний навчальний центр. Там уже пройшли навчання 67-ма, 93-тя, 101-ша, 33-тя бригади - якщо ви відстежуєте бойові дії, вам відомо, яку ефективність демонструють ці хлопці. Чому в наших загальновійськових учебках далеко не той рівень навчань, який ви побачите на вже легендарних вишколах Третьої окремої штурмової? Чи можна зробити так, щоб успішний досвід - такий, як у Романа Доніка та його 151-го навчального центру - якщо не повністю, то хоча б частково маштабувався? Щоб зрозуміти, читайте спершу матеріал Асєєва, а потім - матеріал Доніка

Традиційний п'ятничний моніторинг роспропаганди сьогодні не виходить в ефір - він пішов у коротку відпустку. Натомість, пропонуємо трохи цікавого художнього чтива від друга ТЕКСТІВ, українського журналіста і бійця збройних сил Дмитра Крапивенка. Чи бувають атеїсти в окопах, під вогнем? Американський капелан Вільям Камінгс відповідав на це запитання заперечно. Але Дмитро не погоджується з такою категоричністю. Він розмірковує в своїй книзі: "Стати циніком, сповненим по вінця чорнющим гумором, тут куди легше, аніж людиною, яка вірить у щось добре і світле". Але ця відповідь - не остаточна, не безповоротна. Адже на фронті є місце для Бога - і навіть не одного. Армійські забобони і войовниче нордичне язичництво. Іслам та його вірні, які навіть у вузькій земляній норі, під обстрілом дістають килимок і творять намаз. Конспірологи, які гівномутять у своїх підрозділах, і богословські диспути прямісінько на передовій. Про Бога на війні - читайте в уривку книги Дмитра Крапивенка

Мобілізаційний резерв - так називається наш новий дата-проєкт, який вийшов напередодні і вже викликав досить бурхливі обговорення в мережі. Створити цей проєкт нам спало на думку, коли українська влада заговорила про необхідність мобілізувати до армії 500 тисяч громадян. Чи є в нас стільки придатних до служби? Тоді це питання витало в повітрі, а відповідь на нього не була аж настільки очевидною не тільки через відсутність даних, але й через роздмухування скандальних новин про "втому від війни", "плавців через Тису" та "облави ТЦК" та бурління з цього приводу в різноманітних соцмережевих бульбашках. Ми розуміли, що отримати точну цифру нам не вдасться через відсутність точних даних, однак хотіли вивести близьку до реальності кількість. Для цього пішли простим шляхом: взяли останні наявні дані про кількість чоловіків призовного віку. І потім від цієї кількості ми віднімали громадян, яких не можна призвати до армії з різних причин (стан здоров'я, багатодітність, навчання і далі за списком). Отримана нами цифра, без сумнівів, є приблизною, але вона дає розуміння, скільки чоловіків можуть стати до зброї, якщо війна на виснаження затягнеться. Бонусом у матеріалі - наші пояснення щодо необхідності мобілізації жінок та сфер застосування їхнього потенціалу. Дивіться наші підрахунки за посиланням

В пострадянській Україні західна та ізраїльська медицина стали чимось на кшталт фетишу, якому поклоняються аж надто надмірно - мовляв, "в Україні так не зроблять". Роблять. Один із прикладів - національний реабілітаційний центр “Незламні” у Львові. Це великий суперсучасний мультидисциплінарний центр, де люди з травмами можуть пройти повний курс лікування - від операції до протезування та відновлення зовнішності. Сюди евакпоїздами доправляють "найгарячіших" пацієнтів з зони бойових дій - серед них і військові, і цивільні. Та окрім цих пацієнтів, які в пріоритеті, отримати лікування в центрі можуть і ветерани з втраченими кінцівками, які потребують комплексної реабілітації. В чому специфіка цього центру? На одного пацієнта тут припадає до десяти лікарів. Вони дбають про хірургічні втручання, постопераційне відновлення та лікування після травми, підготовку до встановлення протезів, відновлення гарного фізичного, психічного та духовного стану своїх пацієнтів. Аби забезпечити потреби центру, працюють комунікаційники та фандрейзери - завдяки їхнім зусиллям "Незламним" активно донатять з усього світу. Один із тутешніх протезистів у вільний від роботи час виливає статуетку Давида з протезами. І це символічно: у "Незламних" так само, як до коштовних витворів мистецтва, ставляться до своїх пацієнтів. Читайте репортаж про цей центр, про те, як його можна підтримати і як туди потрапити людям, які цього потребують

Минулого тижня ми публікували дослідження про те, як ставляться до мобілізації чоловіки, які зараз ще не призвані до армії. А згодом провели публічну дискусію - хочемо вас із нею ознайомити. Ми запросили кількох компетентних в цій темі людей: CEO рекрутингової агенції Lobby X Владислава Грезєва, ексзаступника міністра оборони України Віталія Дейнегу, дослідницю агенції Info Sapiens Анастасію Шуренкову. Розмову модерував головний редактор ТЕКСТІВ Роман Кульчинський. Нижче - два ключових пункти: 💬"За всіма відповідями про різні недопрацювання в ЗСУ, які демотивують до служби, ховається банальний страх. Якщо всі ці проблеми вирішаться, придумають інші причини - у людей, яким страшно, завжди є відмазки". 💬"Але ми як держава, як армія маємо тільки один шлях — зняти всі ці об’єктивні причини, які лякають. Це збільшить гіпотетичну кількість тих, хто самостійно хоче долучитися до армії". Дискусію повністю - читайте за посиланням

В ідеальному світі політики мали б володіти високим рівнем медіаграмотності та критичного мислення. В реальності - українські політики читають і репостять повідомлення з анонімних телеграм-каналів, наповнених фейками та заказухами. Так, віддаємо належне - з 2020 року, коли політики читали тг-канали "Легитимный", "Резидент" і персонально Дубінського, багато що змінилося. Канали з інсайдами тепер у списку РНБО як підконтрольні Росії, а Дубінський сидить за гратами за підозрою в держзраді. Водночас, медіаспоживання українських депутатів та депутаток, голів ОВА і навіть міністрів змінилося не так радикально. Є три категорії тг-каналів, репости з яких прикро бачити в стрічках людей, які ухвалюють рішення для всієї країни. Це анонімні інформаційні тг-канали, інсайдерщики та російські канали. Ми докладно розповідаємо, за яким принципом наповнюються ці канали. Також ми з’ясували, хто з депутатів ВР, міністрів, голів ОВА та міських голів обласних центрів репостить з цих джерел сумнівної якості. Пояснюємо, в чому небезпека таких репостів - читайте докладно в нашому матеріалі

Оскаженіла радість російських пропагандистів від окупації Авдіївки вщухає. Вони й далі потроху паразитують на цій темі, але до топових новин вона вже не потрапляє. Не дивно: новини зараз живуть один, максимум два дні. Тож пропагандистам доводиться шукати нові приводи для оптимізму, щоб продати їх своїй знавіснілій аудиторії. В українській лінзі просування окупантів після захоплення Авдіївки багатьом здається ледь не катастрофою. Для росЗМІ так не є: вони оцінюють це просування як повільне. Тож шукають позитивів у сповільненні постачань зброї для України, одночасно мріючи про те, що Трамп прийде і розвалить НАТО. Окремо пишуть про жахіття, які буцімто знайшли в тій самій Авдіївці. Винахідливості пропагандистам бракує: вони просто дзеркалять те, що вже робила російська армія. Наприклад, говорять про катівні, які буцімто виявили на території зруйнованого ними міста. Ще одна тема: так званий "хімічний пояс", за допомогою якого українська армія буцімто хоче відгородитися від подальшої навали, яку росіяни помилково називають "звільненням". Без сумнівів, ми хотіли б відгородитися від них усім, чим тільки можливо: бетонною стіною, ровом з крокодилами, демілітаризованою зоною, приєднанням України до НАТО. А от хімічний пояс - то вже якась макабра, яку в фізичному світі вкрай важко здійснити, тож вона присутня лише в хворобливій уяві російських пропагандистів. Іншою макаброю, як це часто буває, став Владімір Путін. В польоті свого диктатора на стратегічному бомбардувальнику Ту-160М пропагандисти зуміли розгледіти аж два потужні меседжі. Перший: я полетів, щоб показати, що Росія готова використати ядерну зброю проти Заходу. Другий: я полетів, щоб ви могли порівняти мене з Джо Байденом. Ну ж бо, ну ж бо, як я вам? Звичайно ж, пропагандисти пишуть, що Путін дуже сильно виграє від порівняння з Байденом. Мовляв, він і красивий, і здоровий, і ще зовсім не старий, і з армією в нього все в порядку. А як це порівняння бачите ви? Напишіть в коментарях

Ось як з'являються лякалки про "отруйне українське зерно". Спочатку одне з найпопулярніших в Польщі радіо оприлюднює інформацію про те, що Найвища контрольна палата (NIK) знайшла забруднення в 35% проб українського зерна. При цьому палата все ще проводить перевірку, а радіо посилається на неофіційні результати, які просто потрапили їм до рук. Ці результати ще не оголошені, але буцімто будуть оголошені згодом. Доти в країні вже нарікали на українське зерно, тож повірити в те, що воно неналежної якості, полякам було легко. І от уже по всій Польщі несеться: о, жах! Отруйне українське зерно! Коли NIK нарешті оприлюднює офіційні дані своєї перевірки, виявляється, що знайшли лише поодинокі випадки забруднення зразків сальмонелою, пестицидами та ГМО, які в сумі складають... аж 5% від усіх проб. Але на цей момент всі все забули про офіційну перевірку, виправляти раніше опубліковані матеріали ніхто не став, а поляки міцно увірували в те, що українське зерно небезпечне і шкідливе. Ярлик приклеєно. Події, про які ми розповідаємо, за дивним збігом (ні) відбулися менш ніж за місяць до парламентських виборів. Трохи пізніше в Польщі поширилися чутки про сотні тисяч хлібин з "технічного" українського зерна, хоча ніякого технічного зерна не існувало! Усю цю історію підняла журналістка Катерина Прищепа, яка співпрацює з польським журналом New Eastern Europe. Вона провела власне розслідування, аби зрозуміти, як і для чого поширювався цей отруйний наратив. Читайте докладно, що вона з'ясувала